Це три найкращі і найблагородніші людські істоти з-поміж усього жіноцтва, яке випало мені знати на життєвому шляху.
Неповторна і життєсяйна Діана Петриненко, яка виконувала не тільки світову та українську класику, а й воістину геніально співала «Глибока кирниця…», «Чотири воли пасу я…», «Ой, піду я до млина», «Утоптала стежечку через яр…». Була людиною винятково добросердою і її ім’я зоріє там, де зоріють найславетніші наші імена.
Ніла Крюкова — жінка-театр. Хіба можна забути, як читала вона Григора Тютюнника або її моновиставу «Маруся Чурай» за драматичною поемою Ліни Костенко?!
А Ганна Чубач — найдоброзичливіша із наших поетес, яка завжди піклувалася про когось і все шукала в житті особистого щастя.., а коли нарешті знайшла його, то воно було таким коротким…
Я пишу про всіх трьох жінок, які приязнилися між собою. Вони були і легкореготливі, і неймовірно дотепні, і гордячки, що знали собі ціну, і легко та ненав’язливо могли показати це оточенню.
Вони інколи заглядали до письменницького ресторанчика «Еней», де могли і пошампанувати, і покавувати або ж навіть за «біленькою» трохи розслабитися.
Мемуарний нарис про них і цей знімок будуть у моїй книжці «З пам’яті дзеркала», котра до кінця літа має з’явитися у видавництві «Ярославів Вал».
Михайло Слабошпицький
