Христос з нами і посеред нас… І тому, якими б не були твої страждання, не нарікай на Нього, бо він страждає разом з тобою. Не лише сьогодні, коли Його самого на сорокаградусній єрусалимській спеці розпинають на хресті, коли замість води дають гіркого оцту, коли нахабно зривають одяг і жорстоко штрикають списом під ребра, перевіряючи, чи живий…
В українському фільмі «Памфір» є така глибока філософська сцена, коли герой, той самий контрабандист Памфір, зневірений і тому неприкаяний, так ніби давно живе на межі двох світів, запитує свою набожну дружину: — Де був Бог, коли ти потребувала його допомоги?
А вона відповідає:
— Бог був тоді зі мною…
У цих словах для мене особисто — весь смисл християнства. А ще — всі сьогоднішні стосунки Бога з нами у цій іконі українського художника, яку подарували Папі Римському до Великодня. Де замість тернового вінця на чолі Христа — металевий дріт із смертельними уламками ворожих снарядів…
Під час Першої Світової війни всім солдатам вшивали у комірці Псалом 90. «Не побоїшся страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає…» Кажуть, що його треба читати 40 разів у хвилини небезпеки. За дві тисячі років психологія, як наука, нічого кращого так і не знайшла. Не знаю, скільки разів українські воїни, власники цих уже легендарних артефактів повторювали цю молитву до Бога, а може, вона просто жила в іхній душі…
Із оцим Євангелієм на животі, бійця під Бахмутом волонтери доставили прямо в операційну із смертельним пораненням черевної порожнини, куди влучив великий уламок ворожого снаряду. Терміново готуючи солдата до операції, йому зробили УЗД. І хірурги були вражені дивом: уламок не потрапив всередину, а 
застряг у Святому письмі, яке чоловік завжди тримав у шкіряній сумці на животі…
Іншого порятував пластмасовий ланцюжок хреста на шиї біля сонної артерії, де застряг ворожий уламок…
І таких історій багато…
«Буде кликати Мене, я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його, і прославлю його. Довготою віку наділю його і дам побачити спасіння Моє»…
Сьогодні відзначаємо це спасіння і перемогу життя, коли смертію смерть подолав… І попри всі наші сумніви та всі зневіри, попереду у нас перемога світла над темрявою, де Він радітиме за нас і разом з нами…
І не питайте Його про наступ, Бог сьогодні отам із ними, Він так само спав у чорному мокрому окопі, і ноги Його у цій чорній весняній багнюці… Але висохне земля і вони разом переможно сядуть у танки: «бо щит і лук істина Його»…
Людмила Семенюк
