Усе мине. І це, мабуть, також –
рішуче тупотіння й тихі кроки,
бетонність мурів, ветхість огорож,
повторені й не вивчені уроки.
Переплетіння доль, долонь і снів,
перерахунок мрій, жадоб, ілюзій,
і морок недобитих ворогів,
і світло втрачених назавжди друзів.
І помилки. І віра, і любов,
і всі шляхи, що обрані свідомо,
відома кров, смола пекельна мов,
і біла, наче смерть, кров невідома.
І ти у сні, красива і сумна,
а я іду над урвищем, по краю
і вже за мить… Прокинувся – війна.
І це мине.
Мине?
Мабуть… Не знаю…
Anatoliy Anatoliy
