Цей допис про книгу писався найдовше з-поміж усіх. Час неначе поділився на проміжки, і вже зараз зрозуміло, що недарма, адже новий роман Валентини Мастєрової з промовистою назвою «Тобі скажу» — історичний. Він побачив світ ще навесні і є чи не єдиним художнім текстом, який взяло до друку Парламентське видавництво. Зазвичай воно орієнтується дещо на інші жанри.
Так от, сьогодні за вікном блукає спекотний липень, а ми щасливі повідомити, що книжкова новинка нашої землячки вже чекає на охочих в Михайло-Коцюбинській публічній бібліотеці. Хоча ні, не чекає, вона вже у читачів, тому що бібліотекарі зробили передзамовлення роману і отримали книгу в числі перших.
Звісно, що встигла прочитати, однак відгук (чим-чим, а враженнями ми ділимося залюбки) затримався на кілька довгих місяців, аж до перш «живої» презентації. І на те були свої причини.
Спробуймо уявити, друзі, що книги – це певна глибина. От береш книгу, розгортаєш, починаєш читати і мимоволі занурюєшся. Десь «водичка» тепленька, прозора, така передбачувана, але лагідна, у задоволення, десь «пірнаєш» глибше, можеш навіть натрапити на несподівані підводні течії, однак зрештою таки дістанешся дна, щоб відштовхнутись. Трапляється, що плисти зовсім не хочеться, і ти відкладаєш книгу з думкою «не моє».
Так от, коли в руках опиняється історичний роман Валентини Мастєрової «Тобі скажу», мурахи бігають шкірою, а інтуїція нашіптує: «Все одно дна не дістанешся, як не старайся». Особисто я не дісталась. І якщо чесно, то навіть тішуся тій обставині, адже з’ясувалося, що є книги сучасників, які маю перечитати через роки, щоб пірнути глибше. Сподіваюсь, що глибше.
А тепер про передісторію.
До речі, роман починається передмовою, в якій авторка ніби готує читача (у моєму випадку – попереджає), що доведеться зануритись углиб століть. Чому саме минувшина, спитаєте? Тим паче, що всі попередні книги Мастєрової про сучасність. Що ж, Валентина Миколаївна зізналася, що її у прямому сенсі взяли в облогу. Спершу в уяві зринали образи, персонажі, елементи побуту. Княжа доба уперто й затято просилася крізь віки. І зрештою письменниця поступилася. Виписала сюжет, якісь основні моменти, що мають бути в цій історії, а вже згодом, працюючи в архівах Чернігівської обласної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, зрозуміла, що її уявні персонажі цілком реальні історичні особи.
Відтоді Чернігівське князівство та Русь ХІ століття лишилась з авторкою надовго. Варто зауважити, що первістком все ж таки стала художньо-документальна повість «Мавра». І був момент, коли Валентина Мастєрова навіть видихнула з полегкістю, мовляв, місію виконано, проте вже тоді відчувала: те, що хотіла, не вдалося. Історія озивалася в ній, нагадувала про себе знову та знову, аж доки на перший план не вийшов Чернігівський князь Олег, син Великого Київського князя Святослава Ярославича, той, чию постать літописи відобразили, немов у кривому дзеркалі, став і прирік: «Ти не все зробила». І все почалося спочатку.
На щастя, цього разу величезний пласт історичних матеріалів можна було знайти в мережі Інтернет. Мова йде, наприклад, про польські, німецькі, грецькі дослідження про Візантію. Так само ретельно і прискіпливо вивчалися карти того періоду, переглядалися відео про археологічні знахідки, однак найбільшою тривогою була мова. Так, адже автор розуміла, що про Русь ХІ століття неможливо писати, послуговуючись словниковим запасом мови ХХІ століття, так само не варто переобтяжувати читача давньоруською мовою.
Зрештою, як тільки розпочалась робота над рукописом, слова прийшли слухняно і покірно, ніби зринали з глибин генетичної пам’яті.
Як писався роман?
Валентина Мастєрова розчулено усміхається, коли відповідає на це питання. Вона любила працювати над рукописом, прокидалася о четвертій ранку, поспішала насолодитися спілкуванням з ним. Це був ніби доторк до серця. Вона з ним жила. Нині пропонує прожити цю історію своїм читачам.
Чомусь хочеться використати саме це слово – прожити. Інакше – ніяк. Одразу заспокоїмо: роман написаний просто. Мабуть, так здається, тому що читається легко й необтяжливо, проте в атмосферу епохи занурює, як кажуть, з головою. І варто зауважити, що особливо пощастило нам, мешканцям Чернігівщини. Чого лишень, друзі, вартує опис: «Весна тільки-но ступила на чернігівську землю, щойно скресла крига на Десні, зійшов сніг і тільки-тільки на старезних дубах наклюнулась зелень, хоча вишні вже й цвіли у місті. Через те цвітіння здавалося, що Чернігів причепурився і жде гостей і зустрічає їх урочистим дзвоном».
Природа в романі, кожна квітка, камінець чи піщинка — живі, тому радимо слухати, вдивлятися, торкатись, куштувати, відчувати найменші її порухи. Слова почасти є істиною, друзі, тим, що було і є зараз. Однак ми, сучасники, на жаль, так легко перетворились на сліпих, глухих й дурних. І, либонь, недарма одкровення про цей світ та людей авторка вкладає в уста волхва-язичника. Це настільки потужні істини, більше того, навіть передбачення, що читачу таки варто віднайти їх у тексті самостійно. Так само самостійно доведеться робити як висновки, так і вибір. А з цим завжди складалося непросто: «І треба було руським князям заплатити величезну ціну, щоб схаменутися, зупинитись і з жахом побачити те криваве море, що розлилося з їхньої вини по землі руській».
Зрада і підступ. Честь та відвага. Чи може любов? Така окрилено-прекрасна, заборонена, непокірна і, зрештою, непереможна. Читач беззаперечно знайде щось своє: те, що болить, мучить, і те, що окрилює. Так само знайдуться й підказки, аби лиш ми, сучасні українці, прагнули їх прийняти: але яка це сила, коли об’єднати, зрозуміти, що всі вони з одного кореня, одна величезна родина, один світ, великий своєю людською спорідненістю!
Насамкінець хочеться зробити зізнання: роман «Тобі скажу» — про кожного з нас, великих і величних, мілких та обтяжених гріхами. Які ми справжні? Хто зна? Історія дає відповіді ось вже кілька тисячоліть поспіль, однак нам чомусь щоразу здається, що все уперше.
Що ж, читайте, думайте і намагайтеся жити по совісті, адже вона найточніше мірило з-поміж усіх існуючих. Чекаємо на ваші враження, друзі, та зичимо щастя у книжковий серпень.
Олена Печорна для
Михайло-Коцюбинської публічної бібліотеки
