Професор Михайло Наєнко шпарко видалив був на сторінці у Фейсбук свій «подобострасний» пост про Євгена Євтушенка, хоча моя критика була слабенькою… Але навіть на ту слабеньку критику професор розігнався гнівними філіппіками про… село, у якому не розуміють його глибоких сентенцій щодо «класика світової літератури» (Овва!!! – авт.) Є. Євтушенка. Його професорська мова у відповідь на мої та інших коментаторів зауваження стала жовчною і геть позбавленою академічного лоску. Як і в його учениці — кандидатки філологічних наук.
Професор Наєнко жалівся, що якась газета відмовилася друкувати його панегірик російському поету. А він же так радіє, що Євтушенко переклав «Заповіт» Шевченка. Правда, не пише — чому ж той «класик» у какадушних штанях відмовився перекладати «Розриту могилу» чи «Великий льох»? Чи не тому, що там Тарас шпетив москалів?
А хвалена поема «Братская ГЕС» легко нівелюється 4 рядками поезії Петра Пиниці:
Ах уж эта романтика
Эта Братская ГЭС:
Я приехала с бантиком
А уехала — без.
Та професор Наєнко всяких там пиниць не читав — він же не в селі, він тільки московських класиків пошановує…
Дисидентство ж Євтушенка дуже оригінальне — глава КГБ Андропов, номер телефона якого він носив у кишені, називав його «мой юний друг»… Порівняйте з дисидентством Стуса, що загинув у концтаборі, чи Сверстюка, чи інших українських літераторів, що лишилися в сибірській мерзлоті. Їх, на відміну від росіян, за кордон не випускали…
Журналіст і знавець мокшанської російщини Ростислав Мартинюк, почитавши пост професора Наєнка і дискусію з ним, просто констатував — та це паноптікум якийсь московофілів!
Та біда в тому, що професор Наєнко — таки український професор, він і розстріляне Відродження досліджував, але гниле московство сидить в ньому, нагадуючи слова Левка Лук’яненка про українських літераторів, які насіяли стільки дурману, що доведеться поколінням виполювати…
Василь Чепурний
