Давно не відчував такого задоволення від матчів на ЧС з футболу і такого трагізму, як перегляд вчорашного матчу Швеція — Німеччина. Футболу — як ГРИ.
Це було щось!
Це не голослівно. Бо ще пам’ятаю Чемпіонат світу в Іспанії 1982 року, а це 36 років пройшло. Я тоді був восьмикласником. Аргентинський чемпіонат 1978 — смутно пам’ятаю, ще був малим…
Так ось, цей вчорашній матч за напругою і драматизмом нагадав мені матч іспанського півфіналу Чемпіонату світу Німечччина-Франція. Для молоді нагадаю: тоді основний час завершився 1:1, а додатковий 3:3. Румменіге виходить на заміну і робить чудо (французи вели 3:1).
Пенальті. Німець Штіліке не забиває у серії одинадцятиметрових, падає на траву і плаче. Поки б’ють пенальті, він просто в сльозах лежить на газоні… Однак французи теж роблять промах. Врешті німці виривають перемогу.
Такі речі не забуваються.
А вчора німці були за 30 секунд від неймовірної історичної ганьби — вони могли навіть не потрапити до play-off! Але сталася футбольна магія, вони справді створили чудо. Через такі речі ми і любимо справжній футбол. Саме такі матчі часто запам’ятовуються більше, ніж самі фінали. Я думав, що такого вже не побачу… Кайф!
P.S. А шведів таки шкода… Вони ж майже наші, жовто-блакитні.
P.P.S. Мені вже закидають велику зраду. Дякую вам всім. Я дивився ГРУ. Я мав на це право. Це не означає, що від цього я поміняв своє ставлення до пуйла, мордора і всієї раші. Це краще, ніж, тихенько сидіти на кухні, дивитися футбол, а потім писати, який хтось поганий і тюхкати «А-т-т-т-у». Бо від того, чи дивився я вдома футбол по телевізору — Сєнцова на волю не випустять! На жаль. Якби я знав, що випустять — я би привселюдно покаявся на велелюдній площі і розлюбив футбол. Тому не треба робити з мене ворога народу. Все інше — СПРАВЖНЄ ЛИЦИМІРСТВО.
Сергій Зарайський
