Приємною несподіванкою стала для мене книжка «Камю має померти» Джованні Кателлі з багатьох причин, можливо, передусім тому, що автор щиро написав: сучасні інтелектуали, котрі переймаються накладами власних книжок, втратили вплив на суспільство. Він вважає, що історія Європи, якби Камю і Пазоліні лишилися живими, була б інакшою.
Чесно написав про французьку повоєнну сталіністську інтелігенцію, про Сартра, який знищував Камю. Загалом це книжка, в якій автор доводить, що автомобільна катастрофа, внаслідок якої загинув Камю, була влаштована КГБ.
Причиною стали виступи французького письменника в обстоюванні Угорщини, що зазнала радянської окупації у 1956 р., й Імре Надя, страченого совєтами. Мабуть, Надь перевертається нині в труні, спостерігаючи з того світу за своїми тупими і безвідповідальними земляками, передусім за Віктором Орбаном.
Цікавим є розділ про КГБ часів “холодної” війни, зокрема там ідеться також про отруєння Ребета і Бандери. Мене дуже зворушив у книжці образ чеського письменника Яна Забрани, який лишив нащадкам щоденник, який він писав 30 років, переважно в умовах чеського мороку після 1968 р., з надією на те, що правда таки переможе. Забрана вийшов у Кателлі справжнім тобі усміхненим Сізіфом чи Сізіфом щасливим, яким його й уявляв Камю.
Книжка написана легко, емоційно і переконливо. Є там також історія перекладу роману Боріса Пастернака “Доктор Живаго” у Європі, Нобелівської премії цьому рос. письменнику, що також заслуговує на увагу. Переклав книжку Андрій Маслюх.
Роксана Харчук
