Це було перше знайомство з авторкою, Софією Андрухович, і можу сказати, що можна його назвати цитатою з цієї ж книги, «Катананхе»: «— Ніби в гівно пірнаєш, — скривилась вона і зістрибнула»… Десь так я і читала все це… Навіть не знаю як то і назвати.
Я не прихильниця творів, в яких треба: «а шо воно малось на увазі», «а шо автор хотів цим сказати», «а я правильно зрозуміла?». Плюс різні «метафори», які просто виморювали, а не 
мотивували читати.
З усіх 120 сторінок (в електронній версії книжки), що я зрозуміла, ну те, що було написано людською мовою, це те, що головний герой зрадив свою дружину з сусідкою, все.
Історія з оленем… Там було більше питань, ніж відповідей. Незважаючи на те, що чоловік авторки у Фейсбук, активно якось намагається пояснити, що «оленя там і не було, і це якийсь художній опис оленя». До чого він там був я так не зрозуміла…
Що бісило, можливо це був такий задум, — коментарі головної героїні про «товстих» людей. Також сенс цього коментаря «Мене задовбала ця жирна небінарна дів-чинка»… Мені не дуже зрозуміло.
Яна Філатова, ВРАЖЕННЯ UA
