Культура

Книга про «нежіночу справу»

Прочитала книжку Євгенії Подобної «Дівчата зрізають коси». Прожила в засаді ніч війни…У безпечному Києві бухкали міномети, цілився снайпер і вмирали люди…

Почуття – на межі.
Реальний страх, відчай, біль, безпорадність. І радість реальна. І кожна героїня – теж реальна. Снайперки, парамедики, кулеметниці, розвідниці працювали на передовій під кулями і подихом смерті.

Хтось працює й досі.
Вони рятують життя і втрачають найрідніших. Вони не напоказ роблять свою справу і гинуть не на показ.

Іловайськ, Авдіївка, Піски, Світлодарськ для них — не крапочки на мапі, а пекельні бої, штурми, надскладні воєнні операції. Право воювати нарівні з чоловіками вони виборювали теж «у важких боях», доводячи, що можуть бути повноцінними бойовими одиницями. Дівчатам таке ставлення до «нежіночої справи» на війні трохи дике.

Правда, за останній рік невидимі жіночі батальйони стали помітнішими. Вереснева ухвала ВР розширила права жінок у війську, скасувала багато обмежень. 50 тисяч жінок в добробатах і ЗС не сховаєш.

Оксана Якубова була героїнею передачі «Моя Історія» на Радіо Культура. Вона дивовижна! І от ми знову зустрілися. І я дуже зраділа. Після передової складно повертатися до мирного життя.

«Тут ніхто насправді не знає, як виводити людину зі стану війни», щоб не дошкуляв страх, щоб спалося міцно, щоб не мордувала тривога. «Я продовжую боротися з цим… Та думки мої все одно постійно на війні – звідти не повертаються»…

Дівчата, наші найкращі, повертайтеся, ми вас любимо і дякуємо! І дай вам Бог сили жити на повну силу в Україні, яку ви виборюєте. В Україні, про яку ви мрієте. В Україні, за яку ви віддаєте життя.

Галина Дацюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.