Культура

Книжка не зовсім про Амстердам

Цю книжку придбала давно, коли ще були свіжими спогади про мандри Нідерландами та відвідування Амстердаму. Купилася на її назву і зображення на обкладинці видів міста, яке так мені полюбилося. Потім я прочитала в якомусь відгуку, що книжка не зовсім про Амстердам і якоїсь особливої романтики від неї теж не варто чекати. Мушу пояснити, що книжка британського письменника Ієна Мак‘юена «Амстердам» від Видавничої групи KM-Букс — не роман, а невелика повість. Він не має якогось розгорнутого сюжету, а дії персонажів, за задумом автора, повинні викликати у читача роздуми про такі загальнолюдські поняття, як життя і смерть, любов і дружба, помста і відплата.

Тож твір явно з розряду психологічних. І ще одне суттєве уточнення: події відбуваються в Лондоні у 1997-му році. Тому читачу треба робити поправку на моральні аспекти того періоду. Бо сьогодні певні речі, які були вкрай важливими для персонажів повісті, видадуться несуттєвими або й смішними.

Двоє давніх друзів, Клайв Лінлі та Вернон Голлідей, зустрічаються на похороні Моллі Лейн, своєї подруги та ще й колишньої коханки обидвох. Вони просто шоковані її передчасною смертю від розсіяного склерозу. Адже Моллі не було ще й п’ятдесяти років. Кожен з них почав задумуватися над проминущістю життя і усвідомлювати кінцівку свого існування. Саме під дією цих роздумів друзі укладають між собою досить дивну угоду.

Клайв Лінлі – успішний композитор, який працює над грандіозним твором «Симфонія тисячоліття». Це державне замовлення присвячене Міленіуму, а рішення про авторство приймалося на урядовому рівні. Лінлі дуже пишається з цього приводу, на його думку, цей твір має перевершити «Оду до радості» Бетховена.

Вернон Голлідей — головний редактор лондонської газети «Експерт». Він завжди в русі: десятки зустрічей, сотні справ, трудоголік, одержимий рейтингами й популярністю. Вернон вирішує шляхом журналістського викриття вплинути на хід історії в Британії. Він вважає себе борцем за краще майбутнє країни, поборником демократичних свобод.

Але все це лише вершина айсберга. Бо насправді всі шляхетні наміри та високі мотиви наших персонажів є проявами егоцентризму та лицемірства. А до чого ж тут Амстердам. Згадка про це місто з’являється лише за тридцять сторінок до фіналу. Бо саме сюди автор вирішив перенести кульмінацію цієї історії. Чому? Ну, можливо тому, що Амстердам в його розумінні є символом гріха і розпусти, це місто, куди їдуть, щоб спробувати те, що заборонено майже всюди. Таким чином він хотів підкреслити аморальність вчинків своїх персонажів. Але якби мені довелося дати назву цьому твору, то я б назвала його «Гра зі смертю». Бо саме смерть стала лейтмотивом усього твору та невіддільною частиною головної ідеї.

Чи сподобалась мені книжка?

Не можу однозначно дати відповідь. Вона наштовхує на роздуми і вже тим є цікавою. Але сказати, що я від неї у захваті — не можу. Повість «Амстердам» у 1998-му році відзначена Букерівською премією. Та останнім часом пересвідчуюся, що стосунки з титулованими книгами у мене не зовсім складаються. Тож не буду брати на себе відповідальність і заохочувати до читання цієї книжки, але й відмовляти теж не буду.

Цей твір зацікавить в першу чергу тих, хто любить повчальні притчі. Адже головним меседжем автора є те, що людина має двоїсту натуру, в якій одночасно вживаються любов та ненависть, співчуття та підступність, доброта та здатність до знищення собі подібних.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.