«Жодного сну за усю війну”
Хотілося написати з пафосом заримувати
Але хто тобі повірить солдате
Якщо ти в риму з пафосом
Говоритимеш про війну.
Для пафосу потрібне підвищення
Трибуна чи табуретка
Бо не скажеш своєму товаришу
Який після нічного бою
Ледве волочить ноги і кулемета
Обвішаний кулеметними стрічками
Розгрузкою бронежилетом
Дай вилізу тобі на плечі
Мені треба прочитати вірша.
(Поети найкраще пишуть вірші
Стоячи на могилах поетів.
Якщо під ногою немає підходящої могили поета
Згодиться могила батька могила матері
Розрита могила.)
Те що можуть собі дозволити поети
Добровольцю не до лиця.
Як ти напишеш з пафосом про вчорашнього беркутівця
Який добровольцем прийшов у ваш батальйон
І каже – хлопці я усе розумію ви мене ненавидите і є за шо
Не женіть мене хочу бути вам братом
Хочу кров’ю змити свою ганьбу.
Коли їхній підрозділ потрапив у засідку
Закінчилися набої і усі довкола вже були мертві
Залишився лише він і майданівець Павло.
Вони подивилися один одному в очі обнялися
Пробач мені брате
І ти пробач мені брате
Один затиснув в руці гранату
Інший висмикнув чеку.
В риму працюють автомати кулемети і гранатомети
Тутутуууу тататаааах бах!
Але в цьому немає поезії
Немає поезії коли один гине інший вбиває
Нема пафосу в простріленій голові
Бачу навіть Канстантін Сімонов
Ні чорта не розумів про війну
Куди вже мені.
Як писати про хлопця
Якому осколком пропороло живіт
Надвоє як скальпелем рівненько
Він біг і кишки просто вивалилися на землю
Намоталися на ноги на берці
Він сів ще живий в агонії до стіни приперся
Запихає кишки назад в черевну порожнину
«Допоможіть хлопці»
А як ти йому допоможеш
А писати – як.
Але я хотів про сон
Я не хотів про війну.
Сьогодні сталося щось незвичне
Принаймні зі мною – вперше
Я заснув за кермом.
Проспав відрізок дороги
Між Биківнею і Броварами
Не пам’ятаю як проїхав
І вперше за усю війну
Приснився сон
Приходить до мене хлопець
Той якого тяжко поранили на околиці Маріуполя
Юний поет-воїн
Який жодного разу не встиг вистрілити у бік ворога
І написав одного-єдиного вірша
Про землю схрон і любов.
Вірша який – так сталося –
Поповнив мій рукописний архів.
Я не вижив – каже – така доля
Але у мене все гаразд.
Оце – моя дівчина
Правда гарна
Її вбили в лютому в Маріїнському парку
Перев’язувала пораненого
А потім щоб приховати втопили в Дніпрі.
Батьки досі не знають що вона була на Майдані
Батьки досі думають що вона поїхала вчитися до Польщі
Не знаємо як їм повідомити
Єдиний шлях – сон і ви.
Одружуємося
Так – одружуємося
Вона погодилася вийти за мене заміж
Не дивуйтеся
У нас тут все так само як у вас.
Ну – майже так.
Юрій Вербицький буде їй за посадженого батька
Михайло Жизневський буде моїм дружбою
Устим Голоднюк у нас тут ангел
Старий Андрей Шептицький як сина його полюбив.
Ви там надрукували мого вірша
Дякую
Не дивуйтеся ми вас бачимо
Вірш так собі
У мене тут ще є зо два десятки
Ці – кращі
Написалися коли лежав без свідомості в лікарні
Деякі з’явилися вже тут.
І протягує мені зошита
Скриплять гальма
Я не встиг прочитати жодного рядка
З того тонкого учнівського зошита
Сон відлітає
Броварський світлофор.
Повернися хлопчику
Прийди в мій сон
Прошу кожного разу коли лягаю спати
Що ти хотів нам усім сказати
Що там було
В тому тоненькому учнівському зошиті
Що…
Борис Гуменюк
