Колись вона організувала мені першу презентацію, маловідомому і нецікавому навіть самому собі. Власне – вивела «на люди» із-за Карпат, де ми варилися в соку крайового письменства. Колись у її книгарні в Миколаєві під час виступу на мене впав із полиці грубий том. Пані Люба підняла його: «Шевченко! Будете мати його премію». Всі засміялися, тільки не вона.
Колись ми з нею та Юрієм Николишиним багато їздили Гуцульщиною, Галичиною, Волинню. Великими містами, містечками і навіть селами, де люди сиділи на лавках. А одна бабуся прийшла в постолах із грошима у вузлику хустинки. Ніколи не забуду цих зустрічей. «Мало писати, треба нести своє слово туди, куди воно не доходить само. Треба навчитися його ширити і захищати». Ніколи не забуду цих її слів.
Колись вона познайомила мене, автора зшитка прози, з людьми високих імен і великих трудів, підвела до брами Великого Князівства Літератури.
Колись вона чекала кожну мою нову – і сотень таких письмаків – книжчину, щоби передати її в руки і душі, котрим це адресувалося. Вона знала ці руки і ці душі, бо плекала їх сама.
Колись, на старий Новий рік, вона гостювала в моєму домі разом із іншими гарними людьми. І сказала: «Як добре, що у вас свій дворик, свій садок, своя затишна робітня, улюблена робота і дбайлива родина. Цінуйте це над усе». Бо сама не завжди встигала полити квіти в палісаднику, мандруючи широтами країни і засіваючи переліг її культури.
Колись, на одному з львівських Форумів, я вивернув ногу. Всі співчутливо зітхали, а вона мовчки принесла паличку, мазь і термос із чаєм. Колись вона чи не щотижня «термосила» мене в Фейсбуці: «Говоріть щось, пишіть щось, бийте в дзвін! Ви ж бачите, що чиниться?!»
Колись я сказав: «Якби в нашій країні точково насіяти – бодай одну на кожен район – таких Люб, я був би спокійний за Україну та її мову.
Колись…
Колись ми теж підемо. Але чи будуть за нами так плакати люди і книжки…
Тепер без неї. Тепер – самі. Головне, що вона навчила – як, кому і чому треба Служити в цьому світі. Господи Слова і Духа, прихисти її натхненну словолюбну душу в райському дворику Твоєму.
Мирослав Дочинець
