Головний гендерний тренд нинішніх виборів — жінки. Їх беруть у списки, як колись колгоспниць і доярок. Обов‘язково, згідно законодавчо прописаній гендерній квоті. Тому випадкових жінок в нових місцевих радах буде можливо не менше, ніж випадкових чоловіків.
Але чоловіка-пітекантропа на будь-якій посаді суспільство вибачає. У Верховній Раді незмінно високий відсоток чиїхось масажистів, водіїв, кухарів, охоронців. Із деяких навіть вийшли непогані політики (не будемо називати прізвища).
Жінку, яка пройшла такий самий шлях, автоматично зненавидять. А ту, яка чесно билася за ідею, зненавидять встократ сильніше. Її успіх завжди пов‘яжуть з тим, який чоловік поруч.
Рідко почуєш про те, що Меркель стала канцлером, бо була коханкою Коля, але про будь-яку українську жінку-політика почуєш тільки це! Якою б селф-мейд вумен вона не була. Уже коханці — давно ніхто, і були вони не коханцями, а бізнес-партнерами, але її «зробив» один з них. А як інакше?!
Це дуже дивно в країні реального матріархату, де на дружинах зазвичай тримається все, а чоловікам відведено декоративну роль — «краще хоч такий мужик в хаті, ніж ніякого».
Вірю, що всі упередження стосовно жінок в політиці вийдуть із вжитку, як вже вийшли костюми з люрексом і парфуми замість душу.
Тетяна Даниленко
