Трохи не доспиш,
трохи не доїси –
то й вірші гарні пишуться.
Мораль: як хочеш
буть поетом, –
не спи уліжно,
не їж уїжно.
Будь настільки тонкий,
щоб хміль поезії
круг тебе
вився.
18.IV. 1919
(Павло Тичина. Юності непереможний дух. К. 1974)
«Кожна боротьба може закінчитись або перемогою, або поразкою, або ж примиренням» (Павло Тичина. Про вічні типи у світовому письменстві. 1919-1920).
Молодий Тичина не назвав втечі, яка буває ріжною. У його випадку це була втеча у комфорт. Страх і комфорт — дві головні притичини вбивства поезії. Комфорт страху. Страх комфорту. Це не був вибір. Тичина був заслабкий для вибору. Можливо, заделікатний, що у його випадку — майже одне й те саме. Це був вибір без вибору.
А поетом він залишається. Йому вдавалося зберегти «скрипку душі» у 40-і, 50-і й 60-і. Його скам’яніння у 30-х продовжило йому життя. Чи врятувало? Не беруся казати.
А книжку віршів для молоді упорядкувала Лідія Папарук-Тичина (1900-1975), це була її остання причетність до видання творів чоловіка, через рік її не стало.
Євген Баран
