Проблема не в тому, що нарвані і «притрушені» мають можливість писати в соцмережах. Проблема в тому, що вони, як магнітом, притягують, людей без власної позиції, без критичного мислення, розгублених і зневірених. Засліплені яскравою емоцією, простими рецептами як «всьо порішать» вони поширюють відверту маячню хворих і цілком здорових свідомих маніпуляторів.
Коли мені було років 25-30 на мій бідний мозок висипалася лавина інформації з раніше засекречених джерел. Реально засекречених і цензурованих. На вулиці вирувала горбачовська перестройка й гласність. Хто і чого тільки тоді не писав!!!
Відфільтровану гребельку інтелектуального й медійного совочка прорвало. Малий життєвий досвід, вирванність із світового контексту історичної політологічної сучасної літератури й досліджень не давали триматися берега. Почитаєш одного яскравого публіциста — так, він правий. Почитаєш іншого з протилежними поглядами — ну, складно ж дядько пише, він теж правий. Як таке може бути?
Звісно, проблема була в моїй голові. На мій вік я був достатньо ерудований, мав червоний диплом вишу. Але цього мало було для самостійного критичного мислення в реальному житті. Потрібен був життєвий досвід. Після вузу в праці, в діях, в незліченних розмовах з реальними людьми, у своїй власній справі, з досвіду управління, з бізнесу, з поїздок різними країнами і континентами, з народження і виховання власних дітей, з сімейних невдач і з бізнес-успіхів та банкрутства, з розчарування і зневіри в друзях, із затяжних по кілька років хвороб, з будівництва і облаштування власної хати…
І воно прийшло — це Критичне Самостійне мислення. Воно не приходить лише з прочитання товстих книжок (хоча це для масштабності і глибини мислення річ необхідна), не з переглядів фільмів і тік-току… Воно — результат твоєї активної діяльності. На дивані, в 4 стінах, в лабіринті: квартира-офіс-супермаркет-квартира критичне мислення не народжується. Лише з різноманітного життєвого, часто дуже тяжкого, досвіду.
І в цей час, яким би він був не важким і трагічним, є чудовий шанс для молодих набувати самостійного критичного мислення. Тільки не ховатися від життя в шкоралупі стереотипів і батьківських комплексів. І тоді ти стаєш не об’єктом маніпуляцій і вічним плаксою-сутягою, а творцем свого життя і життя довкола.
Не хотів пафосу, але всеодно скотився. Бо писав про надто важливі речі.
Віктор Лешик
