Культура

Крик намовлених сичів

Дивна річ – творчість. Ревізую свої роботи і ось натрапляю на такий вірш у блокноті. Нехай би вчора написалося, а то ж одинадцять років тому…

Я вмираю тихо і самотньо,
Навіть дощ не крапне у вікно.
Заголосять шибки, видно, потім,
Коли хатнє вичахне тепло.

Хоч би щось наснилось – так не спиться,
Десь кричать намовлені сичі.
Мамо, ви ж учили всім коритись –
От моя душа тепер мовчить!

Мамо, ви ж учили, ви ж казали,
Що по правді в світі треба жити!
Правду в Україні розіп’яли
І бояться, щоб не воскресити.

Кажете, щоб не гнівила Бога.
А чому, як пекло на землі?
Блідне ніч на сході, і нічого
вже не озивається в мені.

Валентина Мастєрова
Чернігів, 2010 р.
Рік страшного цькування тодішньою владою і деким,
нині успішним, коли я була на посаді редактора
чернігівської районної газети «Наш край»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.