Оприлюднено результати Житомирського обласного конкурсу «Краща книга року» (за 2023 р.). Саме у цьому році побачили світ мої мемуари «Озирнутися із прийдешнього», видання набуло не лише обласного, а й всеукраїнського резонансу: я став з ним торік першим лауреатом премії імені Михайла Слабошпицького (м. Київ), у цьому році — премії імені Василя Земляка.
Рецензію на цю книгу друкувала “Українська літературна газета”, вона ж передрукувала чотири розділи, один розділ попросила для друку (і надрукувала…) газета “Слово просвіти”.
Це надало мені бажання подати цей вагомий творчий доробок на конкурс у номінації «Гран-прі». Саме умови цієї номінації вимагають «всеукраїнського визнання»… І ось учора відбулось засідання експертної ради з визначення переможців. Скажу одразу: я до їх числа не втрапив… Не тому, що мене переміг достойніший суперник (я сприйняв би це як належне…), а тому, що книгу на ходу перенесли у номінацію “Життя славетних” і… вирішили не визначати переможця у цій номінації!
Гарний спосіб “сплавити” незручне для влади видання, чи не так? А чим воно незручне для влади? Тим, що в одному з розділів я описав свої стосунки з обласними адміністрацією та обласною радою, коли був головою обласної письменницької організації (2007 – 2017). Вони були вкрай напруженими і, що там казати, контрпродуктивними у плані робочої взаємодії. На одній зі сторінок я вмістив документ, який свідчив про абсолютну байдужість тодішнього керівництва до розвитку літератури в області.
Інших причин для відсторонення книги від участі у конкурсі я не бачу… Проте мимоволі згадую подібний прецедент з моєю попередньою книгою “Святослов від Михайла Пасічника”. Кількома роками раніше я теж подав її до участі у конкурсі в номінації “Гран-прі”, адже і ця книга мала неабиякий розголос: два роки підряд з дня у день обласне радіо читало в ефірі вірші з неї… Книга отримала 700 радіоефірів!
І в цьому випадку експертна рада з подачі котрогось “доброзичливця” увела до номінації ще одного претендента (до того моменту я був одним), аби “вибити” мою книгу нібито “чесним” способом… Що це — традиція несприйняття моєї літератури? Мене особисто?
Дивно. Сумно. Але, як сказав мій колега, не це головне. Та і сам я такої ж думки… Але не відреагувати на таку брутальність хіба можна?
Михайло Пасічник
