Культура

Культ Жадана

Читаю про Жадана як рушія повернення Шевельова до Харкова. Люди обурюються — приписує собі чужі заслуги… Вибачте, але Жадан нині вважається голосом покоління 1990-х. І люди, які знають українську культуру, цілком серйозно поділяють цю думку. Варто уточнити — літературного покоління. Хай літератори мають такий голос.

Думаю, що решта наших людей навряд чи захочуть ототожнюватися з лузерами, аутсайдерами, безбатченками, вічними підлітками, що живуть на якійсь дивній, кримінальній і безнадійній території, з якою й ідентифікується Україна в Жадана і з якої найкраще злиняти. І цих дезорієнтованих особистостей, яких в часи занепаду СССР називали манкуртами, Жадан поетизує, а критики наділяють якоюсь містичною транзитною ідентичністю.

Бути громадянином своєї країни — це обов’язок, якщо вже ти тут живеш. І війна цьому доказ. Не буде вже у світі після нинішньої війни ніякого подвійного громадянства. Жадан взагалі дезорієнтована особистість, єдина риса, що пов’язує його з українською реальністю — українська мова. Рафєєнко у романі “Довгі часи” (хай і російською) набагато адекватніше написав про Донбас і про його роль у трагічній історії України, котру ми переживаємо.

Спершу Жадан оспівував Донбас, маніпулював і провокував “лівою” ідеологією, анархізмом, а після 2014 р. став ледь не крайнім “правим”. Народ пише про біблійні ремінісценції у Жадана, а дехто помічає, що в його віршах взагалі проростає Христос. Жадан як носій євангельської істини — його нова іпостась. Він же ж пише про любов. Так Бітлз теж про це співали. Бітлз теж носії Євангелія і послідовники Христа?

Навіщо, скажіть, Харкову зараз Вишиваний, увесь цей монархізм і австрофільство, що його поширює Жадан? Невже немає інших, зрозуміліших і адекватніших символічних персон, які б злютовували українців серед війни?

Роздули цього Жадана, невдовзі він лусне, а там — порожнеча, самі красиві слова. Культ Жадана — це наслідок безвідповідальності культурних критиків, переважно критикес. Сама реальність усе це заперечить. Погано, що у нас процвітає у культурі безвідповідальність.

Роксана Харчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *