Сусід мій, екс-робітник прокуратури і опитнійший алкоголік Нашивочкін, останні пару днів був зайнятий трудовою терапією, яку чітко контролювала його сувора дружина Антоніна Нікіфорівна безпосередньо з вікна. А саме, озброєний лопатою і ще якоюсь байдою схожою на гибрид граблів і вил, займався ленд-артом у дворі, а попросту кажучи робив клумбу в палисадніку.
Як така вільна людина, як Нашивочкін, потрапила в це рабство мені не відомо. Але це було явне покарання за якісь попередні пригрешенія. Наприклад, за повернення в нетверезому стані серед ночі і задорне виконання композиції «Расцветалі яблані і груши» на радість усій багатоповерхівці, що спала. Або за щось ще такого ж характеру.
Антоніна Нікфорівна сиділа у віконному отворі, громіздка і сувора, як статуя Будди, слідкуючи за виконанням завдання, а Нашивочкін, стоячи раком і тихо матюкаючись через губу, рив землю.
Була ідилія.
Зазвичай Нашивочкін, коли тверезий, не апелює до мене взагалі. Всі мої діалоги з ним відбуваються, коли він в «готовальні» і відповідно на куражі. І тут Нашивочкін побачивши мене, коли я заходив у браму, розігнувся, крякнув і почав мені кивати і показувати таємничі знаки. Знаки були такого характеру: він обома руками проводив перед собою в повітрі квадрат, як Міа Уоллас той свій знаменитий пунктир у «Криминальному чтиві». Що це означало, поки було не відомо.
Після цього Нашивочкін пішов на зближення, озираючись на вікно, де на той момент були відсутні контролюючі органи.
— Квадрат! — сказав Нашивочкін гучно. І підморгнув, якось боком, як півень на сонце.
— Бачу, — кажу.
— Гавно! — змовницьки додав Нашивочкін.
— Квадрат гавно? — тупо перепитав я.
— Да. Квадрат гавно. Понял?
— Понял, — кажу — але чому?
— Ти ж спеціаліст, квадрат штолі не відєл? — ізумілся Нашивочкін.
— Відєл, — кажу.
— Так шо за дурацкіє вопроси тогда?
Нашивочкін дивився на мене, як солдат на вошу і розчаровано хитав головою, усвідомлюючи всю ступінь моєї тупизни.
— Ти, б*ять, шо квадрат Малевича, не відєл? Нашолся художник. Унікальний случай в моєй практікє. Чьорті кем себя счітают… — розчаровано повідомив Нашивочкін.
— Ааа, ясно, — кажу.
Давненько, думаю, про Малевича не було нічого свіжого. І от, здрасті-пожалуйста. Причому риторика Нашивочкіна, якось одразу нагадала мені критичні зауваження одного відомого художника, стосовно інших мистецьких питань.
— Гавно ваш квадрат, говорю тєбє. Все можете засрать, как вам волю дашь. Ти художника Іванова знаєш?
— Знаю, — кажу.
— От я давеча мімо кукольного театра проходіл. Знаєш гдє кукольний театр?
— Знаю, — кажу.
— А я не зря спрашиваю. Бо хто тєбя знаєт, квадрат ти не знаєш ні*уя і вопще непонятно шо ти знаєш теперь. Так я лучше переспрошу. Так там ззаді картини продают. І там художнік стоіт, Іванов, фамілія. Хорошие такіє картіни у него. Натюрморт очєнь похоже делаєт. Цвєти! Природу, опять же. Хорошо у него прірода получається. А ти мнє квадрат! Іді посмотрі, не поленісь. Хоть поучішся. А то ти такой лоб здоровий вимахал, а знаній ноль. А все потому, что образованіє просралі. Окончательно і беспрворотно, в пройо*є. Квадрат етот йо*аний вездє тулітє, гдє вам в голову взбрєдєт. А лучше б учілісь, а не шаройо*ілісь. Чего ти не учішся?
Педагогічна тирада Нашивочкіна була перервана тим, що він озираючись по сторонах, нагнувся і дістав з під колеса машини, що стояла поруч, пластикову пляшечку з під мінералки і відхлебнув з неї. Явно не воду.
— Відіш где храню? Накатіл і спрятал. Конспірація називається, — повідомив довольний Нашивочкін.
В цей момент роздалось погрозливе покашліваніє. За процесом спостерігала з вікна Антоніна Нікіфорівна.
— За іскусство тут єму росказиваю! — крикнув перестрьоманий Нашивочкін, нервово посміхаючись.
— Я спускаюсь, — якось зовсім беземоційно повідомила Антоніна Нікіфорівна. Від чого стало страшно і запала гробова тиша.
Далі все відбувалось по накатаному сценарію. Конспіратор Нашивочкін був виловлений Антоніною Нікіфорівною біля палисадніку, пляшечка відкрита, понюхана і конфіскована, а сам він в подвійному нельсоні заправлений у підїзд, де, судячи по шуму і глухих ударах, відбулась жорстока екзекуція.
Я подумав, що Нашивочкін спокійно може скласти фундаментальну конкуренцію деяким нашим художнім критикам і навіть, в деяких моментах, їх перевершити. Чому б ні? Його база мистецького аналізу краща, аніж у декотрих визнаних серед широкого кола вузькозатесаних.
Олекса Манн
