Отой скрін у глибині тексту запостили багато людей на своїх сторінках у Фейсбук. З того можна було б посміятися, якби не одне «але». Перед нами у всій красі Кулішева тьотя Мотя з Курська — БабНаташа із Житомира: лучче бить ізнасілованой, но нікак нє украінізірованой… Це якийсь лютий сором для Житомирщини — люди і земля якої завше були базою всіх державотворчих процесів нашого народу.
Відчуваю певну злість, бо маю особливу любов до цих країв, адже мій тато — настільки корінний житомирянин, що, певно, його пращурів княгиня Ольга палила і змусила платити податок. Тому мені близький цей дух авантюризму, свободи і полювання на гриби.
Медійна жіночка, чий вклад у русифікацію населення та поширення проросійських наративів якраз перед повномасштабним вторгненням просто феноменальний. І чесно — вартий окремої уваги. Влащенчиха — живе уособлення міщан внє політікі, які вважають, що для того аби вважатись інтелектуалом треба: вважати Іллю Муромця иссконно русским богатырем, жерти «шубу» під «Іронію судьби», досі робити те, про що пісня Solo Clean Bandit, на томик Пушкіна (тут зверніть увагу на приспів — оте саме, — ред).
Медведчук та Ахметов давали бабНаташі широкі повноваження на своїх каналах. І 24/7 в програмах Наталки неслось про радикалів і нацистів, погане НАТО, нікчемну армію, мову та культуру. Саме Наталка стала лійкою русского мира між двома етапами російсько-української війни, через яку в наш глечик булькнули Портнов, родина Шаріїв, Олена Лукаш на інші чорти. Більше того — піарила Макса Бужанського і стала ваговим фактором, щоб цього протеїнового ватника дніпряни обрали своїм депутатом.
Влащенко — чудовий приклад того, як жінка боїться приймати вік. І постійно видає себе за «дєвочку». А ще рішуче відмовляється прийняти нові суспільно-політичні зміни. І знову 
тягне в ефіри, як не алкаша в брудних шортах Бикова, то братів освободітєлєй СВО. Був епізод, коли з сумним писком вона сфоткалась під памʼятником Бандері, але ось у повітрі запахло контурами кулуарних перемовин з РФ — і Наталка побігла гноїти наші книгарні.
Не знаю, в які крамниці заходила Наталка, але для мене є кілька ознак, що наші видавці круті. І це наш форпост.
1. Ми всі памʼятаємо удар росіян по друкарні Vivat у Харкові, яка мала на меті знищити важливу галузь прифронтового міста. А ще — підкосити наших видавців, які друкували там буквально все — від підручників до сучасного нонфікшену. Книжкова галузь — база нашої гуманітарки, тому окупанти і планували згідно Сєргєйцева, попалити книги, а їх авторів відправити на каторгу. Заодно знищити важливу галузь міцного горішка Харкова та додатково зробити бомжами тисячі спеціалістів.
2. Мої знайомі іноземці часто пропонують зустрічі саме в книгарнях — як то Сенс або Readeat. Адже це круто, статусно, атмосферно.
3. Щодо перекладачів. Так як мене інколи просять змодерувати книжні новинки — лише за рік я познайомилась з шикарними перекладачками. Усі молоді, харизматичні жінки, які володіють екзотичними мовами, як то шведська.
4. На кожен день народження я роблю собі пристойні подарунки. Нинішнього нарешті замовила стильний стелаж для власної розкішної колекції літератури. Наш майстер сказав, що то було основне замовлення і дубові стелажі під домашні книги — замовили собі шість клієнтів.
5. Не знаю, що там собі шукала бабНаташа, бо в моїх вішлістах висить близько ста книг. А я дуже прискіплива в цьому плані.
6. Писати таку мерзоту в день, коли очільник ГУР МО Буданов розказав про плани нового геноциду РФ, де до розстрільних списків мали увійти вчителі української мови, літератури, історії, ветерани АТО, журналісти, науковці, письменники, священики ПЦУ — це щось дике і неадекватне.
Марина Данилюк-Ярмолаєва
