Культура

Магія Діденка і Махна

Не мені сидіти в хаті сидьма,
Край вікна журитись не мені.
Ходить осінь — жовтокоса відьма,
Сипле в трави ниті срібляні.
Не мені жоржину росянисту
Класти в книжку, я ж бо юний, гей!
Через гори сонячного листу
Прокидаю стежку до людей.

(Василь Діденко. Під зорями ясними. К. 1961)

В дитинстві, з середини 60-х, не раз від тата чув пісню «На долину туман…», яку він любив співати разом з іншою – «Ми підем, де трави похилі…». Я не знав авторів, але підспівував за ним.

2012 року в рамцях Шевченківського свята мені пощастило поїхати в Гуляй Поле, хоча й був записаний на поїздку в якесь інше місце. Магія Махна і Діденка переважила. Й там виступала дівчинка, років 17, з прекрасним голосом, нам сказали, що вона небога Василя Діденка, є у мене з нею знимка, а ім’я забув, хоча подарував їй диски з виконаннями Шевченківських творів мого стрия Йосипа Гошуляка.

Василь Діденко (1937-1990) — трагічна постать. Не тільки тому, що покінчив життя самогубством. Трагічна у своєму випалюванні таланту. А талант поета-пісняра мав від Бога.

Його перша збірка «Зацвітай, калино» 1957 вийшла, коли йому виповнилося 20. Цей фольклорний орнамент, який проріс із серця поета, цей юнацький патос і щире захоплення життям могли вирватися на волю лише в часи хрущовської відлиги. Цей поет був народжений для вільної творчости, а змушений був пристосовуватися до політичної кон’юнктури, яка в кінцевому результаті його вбила.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.