Вже 12 років як я проживаю те минуле життя сама, відмотую час назад, гортаю старі фото, де ми були щасливими… Надто сьогодні щемно на них дивитися. Бо це все було за межею війни, і сьогодні наче ніяково вдаватися до тих споминів. Але з роками все частіше згадую оту Ількову романтичну затятість, як він вперто і «провокативно» просував країну до НАТО — його одноосібний «вступ» до Альянсу та заяву Джорджу Робертсону про те, що він і його сім’я хочуть вступити до НАТО.
Журналістам він пояснював — хочу створити прецедент і показати Альянсові, що українці 
прагнуть членства в НАТО, і якщо країна туди не поспішає, то окремі громадяни готові стати його індивідуальними членами. До речі, Робертсон його тоді підбадьорив, узяв заяву і сказав: «Класний хід придумав».
Ілько знав, передбачав, попереджав, діяв…
«Садок вишневий коло хати… А ми всі — в НАТО, НАТО, НАТО…» — так він писав про мрію українців.
Всі ці роки його сильного голосу щодо європейської безпеки та демократії дуже не вистачало Україні. Вчора Ількові виповнилося б 67. Згадую, пам’ятаю, люблю… І вірю, що мрія Ілька і мільйонів українців неодмінно здійсниться.
Ірина Філіпчук
