Послухала розмову журналістів «Великого Львова» з Євгеном Диким з приводу українських експедицій в Антарктиду, про їхні закупки на рік і кухню. Дивує, що журналісти взагалі не розуміють ані що таке Антарктида, ані що таке експедиція річна, ані які потреби є у 14 членів цієї експедиції. Таке враження, що експедицію і всю науку в Україні треба закрити, бо війна.
Згодом ще послухала коментарі великого галицького журналіста Остапа Дроздова до розмови Портнікова із Латиніною. Існує таке поняття — українське хуторянство і галицька містечковість. Так оці 2 передачі — яскраві приклади нашої жахливої провінційності мислення.
Звичайно, говорити треба винятково зі своїми однодумцями. Навіщо нам говорити із тими, хто дотримується протилежних думок! Свій до свого по своє = велика журналістика, велике розслідування корупції (Крутяков і Струк розслідували б так корупцію Львівської міськради, як розслідують коріпцію експедиції в Антарктиду).
Великі ідеї Дроздова, який говорить про шкільний рівень дискусії, коли сам навряд чи знає, хто такі кельти і які дисертації збирався писати Франко. Журналістика не може бути такою дрібничковою і такою лицемірною. Я телемарафон не дивлюся, але думаю, що «Великий Львів» прекрасно до нього впишеться — це імітація журналістики.
Ясно, що Дроздов вважає себе якимось цабе, якого не оцінили. Коли варишся у своїм галицькім контексті — ніхто тебе, друже, належно й не оцінить. Треба виплисти на широке море і говорити з акулами говоріння, бо акули пера вже повиздихали.
Роксана Харчук
