Коли ми читаємо Цицерона, в його трактаті De re publica звертаємо увагу на те, що ж допомагає людям мобілізовуватись та робити щось разом для визначення своєї долі. Тобто на розумінні «речей спільних» — res publica.
Цицеронівське визначення res publica означає приблизно наступне: існує деяка одиниця під назвою populus, і це не будь-який натовп, що зібрався з якогось приводу, а пов’язані тим, що має назву латиною iuris consensu — деякою згодою в питаннях права. Те, що зобов’язує їх всіх разом та об’єднує в зв’язане ціле.
Конкретно тут, – як ми можемо всі разом влаштувати вільне життя. Разом приймати правила життя, прийнятні для всіх нас, і потім всім разом починати виконувати ці писані нами правила. І тут важливі обидва компоненти:
1. участь в ухваленні цих законів і правил; та
2. а також їх письмова фіксація.
Коли ж немає спільної згоди та писаного права — то замість res publica виникає інший феномен, який схоплюється італійським терміном cosa nostra.
У цій ситуації це теж є справа або річ – cosa (аналог res), тільки справа ця або річ є nostra, а не publica. І ми отримуємо «нашу справу» – коли кілька серйозних і важливих чоловіків починають регулювати життям нашої громади за своїми власними поняттями та у власних інтересах. У нас же сам термін «спільне користування» стійко асоціюється або з «нічиєю власністю», або з комунальною квартирою, або зі смородом громадської вбиральні. Відповідно все, що нас всіх об’єднує має принижене тлумачення.
І ми не усвідомлюємо, що можливий інший рівень спільного володіння (а не користування) — рівень, де була б осмислена і можлива публічна дія кожного.
Ліберально-капіталістичний тип свідомості пропонує рівність початкових умов – «ми всі беремо участь в одній гонці, ніхто не винен, що ви програли, а переможець не осуджується». Моральний аспект не обговорюється.
Соціалістично-патернальний тип свідомості (який у нас стверджувався майже протягом усього ХХ ст.) — нав’язує рівність результатів, «соціалістичну зрівнялівку», де хтось буде визначати ваші потреби. Але справа в тому, що є ще третій тип свідомості, про який говорять республіканці – це рівність в ступені можливості впливати на спільну справу. Мається на увазі рівність в можливостях по заняттю основних позицій в органах влади.
А це повертає політиці автентичність її життя. Бо політика – це не вимазування свого опонента брудом під час передвиборчої кампанії, і не боротьба павуків у банці за те, хто буде «пиляти» бюджет. Це — не змагання замовних статей в пресі і не боротьба за переділ власності.
Політика є тим, від чого і народився сам термін — від «полісу». А поліс завжди протистоїть «ойкосу» (терміну від якого пішло слово «економіка»). Бо на агору вільні люди йшли вирішувати спільні справи, залишивши господарські потреби вдома, за межами полісу, разом з рабами та ідіотами…
Сергій Чаплигін
