Письменник Михайло Биковець описав у журналі «Плуг» свою мандрівку до Білорусі в далекому 1928 році.
«Аж ось одна станція з двома надписами: руською і білоруською мовами. Вибігаю з вагону, йду на станцію. Книжковий кіоск.
– Єсть у вас білоруська література?
– Что?
Повторюю своє запитання руською мовою.
– Нет, не имеем.
– А білоруські газети?
– Тоже нет.
Я цікавий дізнатися чому кіоск не продає білоруських видань і чую відповідь: ніхто не купує.
Б’є другий дзвінок. Я поспішаю до потягу. В голові думки: яка знайома відповідь, і в нас на Україні ще можна почути цей же абсурдний мотив: «ніхто не купує»! Бо ніхто й не продає!
Це мене вразило, тим більше, що проїжджаючи на Чернігівщині станції Ворожбу, Бахмач, я всюди знаходив по залізничних кіосках українські видання. А на маленькій станції Путивль, цікаво, продавець виставив на дверцях своєї шафи всі дев’ять номерів нашої «веселої книжки Плужанина». Ясно, – моє плужанинське серце радісно забилось!
Знаходив я по наших кіосках книжечки Вишні, «Червоний Перець», «Вісти», твори Винниченка. Вів розмови з продавцями і ті скаржились, що з центру мало присилають творів Вишні, що немає дешевого «Кобзаря». І це на Чернігівщині, де українського населення відсоток значно менший, ніж на Полтавщині, на Київщині. Так білоруської газети не дістав аж до самого Менську. Дістав «Звезду» – білоруську газету руською мовою».
І далі:
«Через кілька годин мав бути вже Менськ. Виходило, що я приїду в чуже місто годині о 12 ночі. Це мене трошки турбувало. Я озирнув своїх сусідів – може є хто з білорусів та ще з самого Менську. Моє око впало на молодого чоловіка. Чомусь в голову настирливо лізло: це неодмінно поет (до речи, такий схожий на нашого Петра Голоту).
«Поет» розмовляв коло вікна зі студентом. Говорили руською. Скориставшись павзою в їхній розмові, я звернувся до «поета» українською мовою – чи не з Менську він?
Він відповів мені білоруською – так, з Менську! – і в свою чергу задав мені питання:
– А ви українець?
Таким чином, ми вже знали багато про себе: він був білорус, я – українець. Почалася розмова. Я розумів його мову, він – мою. Виявилось, що то дійсно був поет Тумілович, колишній член «Маладняка», а тепер член літературної групи «Проблескі».
***
Михайла Биковця розстріляють у 1937, а поета Янка Туміловича — в 1938 році… А потім уже довго ніхто не наважиться з’ясовувати, чому у вокзальних кіосках сама лишень московська макулатура.
Юрій Винничук
