Ти переходиш
площу Хмельницького
з боку собору
до політехнічного
— в тебе великі надії на розум.
Далі йдеш,
а вслід тобі дивляться
«Втрачені надії”
Новаківського.
(Роман Садловський. Зимівля // ЛуГоСад. Львів. 1996)
Мене
поганина
перехрестили
на поганця
з нестями
мій язик
згадає часом
первинні дзвони
заклинань
(Назар Гончар. Закон всесвітнього мерехтіння
// ЛуГоСад. Львів. 1996)
Я ліг під колесо історії,
а воно мене об’їхало.
Не переїхало, собака,
а обійшло десятою дорогою.
(Іван Лучук. Ритм полюсів // ЛуГоСад. Львів. 1996)
«ЛуГоСад» — така незвична назва львівського гурту, які назвали себе поетичним ар’єргардом. Я знав Івана Лучука і Назара Гончара (1964 – 2009) по львівському університеті, вони вчилися на 2 чи 3 курси після мене на слов’янській філології. Романа Садловського (1964 – 2021) не пригадую. А після 1989 року, коли з ним стався інсульт, він вже не виступав. Хоча 1993-го на сцені театру 
Заньковецької, здається, він виходив з товаришами до виступу. Хтось з хлопців читав його вірші, після інсульту Роман не говорив.
З Іваном ми «подружилися» в колгоспній студентській одіссеї 1982, але це окрема історія.
Я був на конференції в лютому 1994, присвяченій 10-річчю створення «ЛуГоСаду», разом із Іваном ми працювали у львівській філії Інституту літератури (тепер Інститут Івана Франка). Пам’ятаю виступи Миколи Сулими і, особливо, Віктора Неборака, — це був вищий літературознавчий пілотаж. Не пригадую, чи виступав Лучук, принаймні, його виступ мені не запам’ятався.
«ЛуГоСад» — урбаністичне філологічне утворення. «3 подвиг» Лучука — написання найдовшого паліндрома в українській літературі — 3333 слів, який читається однаково зліва направо і навпаки — ніхто не перевершив і в найближчі роки не перевершить: молоді піїти не знатимуть, що таке рак літеральний і чим його запивати.
Найближчий до творчих витоків Назар Гончар. Дитяча безпосередність і органічність словесної гри була в ньому вроджена. Його трагічна загибель в травні 2009 — зупинилося серце під час купання в Ужі — шокувала літературне середовище.
Лучук — робив чи не найбільше, написав «непотрібні» кандидатську і докторську, писав літературознавчі шкіци, укладав антології, очолював похоронні процесії друзів (Юрко Покальчук, 1941-2008; Ігор Римарук, 1958-2008). Драма сімейна і важка хвороба (інсульти) зупинили цей рух.
Садловський був «збитий» хворобою на злеті, а вимальовувався на характерного поета. Так само рано відійшов і його молодший брат, перекладач з латвійської, Юрко (1970-2018). Колесо історії таки проїхалося по долі лугосадівців, цих найдраматичніших менестрелів доби ранньої української незалежности…
Євген Баран
