«Тільки народжені слова варто записувати. А комбінувати слова можна скільки хочеш, і які хочеш; Один із найкращих моїх критиків уже давно признався: “Ніяк не можу зрозуміти, що ж мене притягує в цій книзі”. Зараз, коли я сам став читачем своїх книжок, міг би так пояснити йому: можливість у будь-який момент побачити себе самого в несподіваній іпостасі. Бо ця книжка (книжки) — також і про нього».
“Найбільший успіх книжки — коли хочеться побути в її атмосфері, залишитися в ній якнайдовше. В багатьох сучасних книгах нема атмосфери, отож там нема чим дихати”
(Володимир Брюгген. Восьма книжка. Харків. 2016)
“У мене є своя країна — Україна. Якби всі розуміли і відчували те ж саме (і в тій же мірі), то Україна залишилась би невразливою і недосяжною для зовнішніх і внутрішніх ворогів”;
“Дуже розумно потратив своє життя Григорій Савич Сковорода”; “До смішного багато смертей навколо. Ну, хоча би хтось умудрився не померти”
(Володимир Брюгген. Дев’ята книжка. Харків. 2018)
Володимиру Брюггену (1932-2018) — 90. Вже 4 роки він на своєму велисопеді мандрує засвітами. Людина, яка зуміла скерувати мій шлях, не думаючи ніколи про якесь там учительство.
Його життя — його думки. Його біографія — його книжки. Він нікуди не дівся, бо мистецька атмосфера, створена ним, жива. І це найбільший його успіх, як митця і людини.
Свою книжку вибраної есеїстики “Література і час” (2013) Володимир Брюгген підписав так: “Дорогому Євгену Барану — пожиттєвому другу і соратнику” (30 березня 2013), а на третій книжці “Блокнотів” залишив запис: “Хай книжка ця буде при тобі; це значить, що я завжди буду з тобою, і що наші розмови не завершаться ніколи” (31 березня 2010).
Тепер вже і я знаю: так буде. Так вже є.
Євген Баран
