Трохи цікавого про «геніального полководця». Напевне, не всім це відомо. Але почнемо із сучасності… За наказом Шойгу з могили викопали кістки генералісімуса Олександра Суворова і возять по передовій у спеціальному броньованому ящику, аби «вселити бойовий дух» у свої війська…
Навіть не знаю, що в тих головах. Це вже некрофелія та некромантія в одному флаконі, адже ще можна зрозуміти звичай цілування мощей різноманітних святих, але ж Суворов не канонізований і з точки зору християнської етики та канонів це неможливо хоча б тому, що людина була причетна до численних воєнних злочинів.
А накоїв цей роздутий пропагандою “діяч” чимало. Чого вартий лише один з його головних «подвигів» — підкорення повсталої Польщі та штурм Варшави. Спогади генерала російської армії фон Клугена малюють образ Суворова та його «чудо-богатирів» яскравими фарбами. В місті вони влаштували справжнє пекло: «Немає нікому пардону» — кричали наші солдати й умертвляли всіх, не розрізняючи ні років, ні статі».
Жаль, лише не написав німець, який служив у війську Суворова, про те як п’яні суворівські солдати носили по місту немовлят, нахромлених на багнети. В результаті жахливої різанини, влаштованої Суворовим, загинуло понад 20 тисяч мирного населення. До слова, після взяття Очакова (його брали козаки українського отамана Сидора Білого, а всю славу приписав собі Суворов) він наказав вирізати 10 тисяч полонених турецьких солдат, жінок та дітей.
Сам Олександр Васильович Суворов був психічно хворим. Божевільним. Страждав на неймовірний нарцисизм, маючи підтримку Катерини ІІ, хамив навіть начальству (наприклад, князю Потьомкіну), постійно брехав про свої перемоги й відрізнявся неймовірним самодурством. Ось кілька штрихів до лику “великого полководця”, який не залишив після себе жодного доробку з військової справи, окрім дурнуватого “Швидкість, глазомір, натиск”.
Своїх кріпаків полюбляв одружувати цікавим способом. Вишиковував у шеренги по два десятки парубків та дівок зразу й наказував священнику вінчати тих, хто підходить один одному за зростом. Однакові щоб були. Серед ночі раптово в голові у “полководця” щось перемикало, він вибігав надвір в одному спідньому, залазив на паркан і, ляскаючи себе руками по боках, починав кукурікати, викликаючи справжній шок у офіцерів і солдат.
Полюбляв їздити до сусідів у кареті, в яку запрягав по сто коней цугом, аби там тих коней нагодувати “на халяву”.
Хочете ще? Ось вам цікава історія, а ви судіть про ступінь його психічного здоров’я. За взяття Варшави (де його солдати, як ми пам’ятаємо, немовлят на багнетах носили) Суворов отримав чин фельдмаршала. На радощах новоспечений фельдмаршал наказав своєму слузі Прошці розставити в кімнаті на однаковій відстані 9 стільців, що символізували генералів-аншефів російської армії й стрибав через них по черзі, хрестячись, загинаючи загинаючи пальці, та примовляючи: “Салтиков позаду. А це Долгорукий позаду. Каменський позаду. А ми попереду”. Перестрибнувши черз останній стілець, 65-річний Суворов, потираючи руки кричав: “Он як – усіх обійшов, і жодного стільця не перекинув і навіть не зачепив!” Це щодо нарцисизму.
Але пропаганда… Пропаганда генія з нього зробила. І да: головний міф про Суворова — він буцімто не знав жодної поразки. Брехня! Він був битий під Лянцкороною і в результаті бездарного командування при невдалому штурмі Краківського замку. Нарешті, провальна кампанія в Швейцарії, коли Суворов дозволив французам розбити себе по частинах, втратив усю артилерію й змушений був драпати через Альпи. З того фіаско пропаганда потім перемогу зробила, а картина “Перехід Суворова через Альпи” стала чи не найвідомішою про нього. Зауважте, перехід, а не драп-марш…
Така от історія. До слова. Під час одного з поклонінь ящику з кістками Суворова на Запоріжжі у натовп офіцерів прилетів “гостинець” від ЗСУ. В результаті 4 трупи та 7 поранених. Тут цей полководець зіграв за Україну…
Павло Бондаренко
