Цілий місяць квітень я віртуально подорожувала світом разом з українськими письменниками та враженнями із книжок. Завершальною цього циклу стала збірка розповідей Євгенії Завалій «Міста, в які ти поїдеш», видана торік у Видавництві 21. Це авторські враження від восьми великих та відомих європейських міст: Амстердама, Відня, Барселони, Мілана, Кракова, Вільнюса, Мюнхена та Парижа.
Коли перечитала перелік міст, то зрозуміла: мала щастя побувати у семи з них і тільки таємничий Вільнюс був на той час у планах та мріях. І ось на початку квітня, коли я вибрала для себе тематику читання та підібрала відповідні книжки зі своєї бібліотеки, подумала: було б крутезно таки побувати у Вільнюсі, щоб закрити цей гештальт і, читаючи книжку Євгенії Завалій, мати власне уявлення про всі без виключення міста, які вона описала. Це було моєю невеличкою таємною мрією.
Обставини складалися так, що до останнього дня я не знала чи це мені вдасться. Та напередодні свого дня народження таки вирушила до Литви. Я не писала про свою мандрівку, бо в силу особистих обставин 
відчувала, що вона може перерватися будь-якої хвилини і боялася наврочити. Так воно і сталося. Мені не вдалося побачити в Литві всього запланованого, але Вільнюс я таки відвідала і тепер можу зі знанням справи розповісти про всі вісім міст, описаних у книжці.
Отже, Вільнюс. Місто трішки таємниче і дуже привітне, воно смачне і затишне, в його старовинних вуличках так легко заблукати, але найголовніше, там я відчула, що ми таки мусимо перемогти, бо на кожнісінькому кроці литовці показують нам, українцям, що вони поруч, і вони стоять за нас горою. Такої кількості українських прапорів, як у Вільнюсі і по всій Литві, я не бачила навіть в Україні! Тож, безперечно, Вільнюс викликав у мене почуття безмежної вдячності і любові. Я відчула там дух спільного коріння, що бере початок від Великого Князівства Литовського. Двох днів, поведених у Вільнюсі, було достатньо, щоб закохатися в нього, але точно замало, щоб сповна насолодитися ним.
У Відні я була вже не раз. Але цьогоріч у лютому довелося побачити це величне місто трохи по-іншому, ніж завше. Річ у тому, що цей візит припав якраз на річницю повномасштабного вторгнення і я мала щастя бачити Відень не австрійський, не габсбурзький, а саме український. Жовто-сині прапори, українська музика і антиросійські гасла заполонили середмістя Відня. Тисячі людей (і я разом з ними) пройшлися від Парламенту до Карлсплац. Я була горда за українців, я була вдячна австрійцям, я була зачарована цим чудовим містом на Дунаї, із яким нас поєднує спільна історія. Але Відень прекрасний у будь-який час, його не можна не полюбити! І в цьому цілком солідарна з авторкою книжки.
Для мене Мюнхен, безперечно, є найкрасивішим містом Німеччини. Статечний, охайний, з вишуканою архітектурою та неймовірної краси парками. Про Мюнхен можна писати дуже багато, але найяскравішою моєю згадкою є відвідини кладовища Вальдфрідгоф, місця де знайшов вічний спочинок Степан Бандера. Цей цвинтар настільки красивий і величний, що у мене промайнула думка: «Він таки заслужив за життя на те, щоб по смерті лежати в такому прекрасному місці». Величний хрест з білого каменю. Скромно і стримано. Лише синьо-жовті прапори виділяють цю могилу серед інших сусідніх надгробків. Та до цієї нічим непримітної могили вже довгі роки ідуть і ідуть українці зі всього світу. Мені здається, що сьогодні він з небес дивиться на нас і гордий, що збулося його пророцтво: «Настане такий час, коли один скаже «Слава Україні!», а мільйони відповідатимуть «Героям слава!». З книжки я зрозуміла, що саме такі ж відчуття були у авторки, коли вона відвідувала цей лісовий цвинтар.
При згадці про Мілан спливають доволі суперечливі думки. До нього і справді дуже пасує слово «розкіш», якщо мати на увазі дорогі крамниці і вишукані строї, в яких міланці ходять на концерти і оперні вистави у Ла-Скала. Та й архітектурних шедеврів тут вдосталь. Один знаменитий Дуомо чого вартує. Але загалом місто видалось не надто чистим і охайним. А парк біля знаменитого палацу Сфорца неприємно вразив. Такого занедбаного і брудного парку я не бачила в жодному місті Європи. Та я погоджуюсь з авторкою книжки, що Мілану притаманна аристократичність, багатство і трішки пиха. Особливо це відчувається на Монументальному кладовищі, яке мене просто вразило багатством, вишуканістю і різноманітністю надгробків.
Я закохалася в Барселону з першого погляду, а можливо навіть з першого подиху, коли вдихнула її вечірню осінню прохолоду у старовинній вуличці Готичного кварталу, що прилягає до Рамбли. Це місто хоч раз у житті має побачити кожен, а особливо той, хто є чи хоче стати архітектором. Ідеальні квадрати барселонських кварталів пронизані знаменитою діагоналлю просто заворожують зір, якщо дивитися на місто з висоти пташиного лету. А ще це місто дивовижних архітектурних химер, створених фантазією великого Гауді. На його шедевральні витвори можна дивитися вічно. Барселона – це місто, що надихає, і я дуже розумію, чому саме там у авторки зародилася ідея написати про все це книжку.
В Амстердам потрапила весною, бо коли ж ще призначити першу зустріч з цим неймовірним містом, як не в пору цвітіння тюльпанів. Я була вражена усім побаченим і навіть усім не побаченим, а просто відчутим. Бо побувати за два дні у всіх музеях, галереях та храмах практично неможливо. Я каталася на кораблику місцевими каналами і споглядала довколишню красу та велич, а потім блукала лабіринтами колоритних вуличок і насолоджувалася особливим запахом Амстердаму. На відміну від авторки книги, я таки забрела у квартал Червоних ліхтарів і побачила цю дивовижу на власні очі. Ну, й у кофішопи, звичайно, заходила, як же без цього в Амстердамі.
Моя подорож до Парижу вже стала легендою. Бо такий поворот долі, коли на шляху з Бразилії до України компанія Аерфранс надає тобі добовий олінклюзив в Парижі включно з шенгенською візою, буває раз у житті. Це знайомство з містом було, наче яскравий спалах, який забути неможливо. Адже Париж – це свято, яке назавжди залишиться з тобою!
Краків став першим великим закордонним містом, яке я побачила своєму в житті. Тому мої враження від побаченого незабутні. Краків справді поважний і гордий. Лише королівський Вавель чого вартує. Тут відчувається дух старої шляхетної Польщі, тут частина нашої спільної з поляками історії, в якій було багато, як славних, так і гірких сторінок. А сьогодні тут відчувається щира підтримка України у її прагненні до волі.
Ось такими мені видалися вісім міст, про які Євгенія Завалій написала у своїй книжці. Комусь може здатися дивним, що я писала не про книжку, а про враження від своїх подорожей у ці міста. Але я хотіла зацікавити читачів, спонукати до мандрів, якщо не реальних, то хоча б віртуальних, які кожен здійснить, читаючи книжку «Міста, в які ти поїдеш». Адже авторка написала все дуже душевно і майстерно. Її стиль мені дуже близький і співзвучний.
Скажу лише про деякі особливості, які можуть розширити цільову аудиторію. По-перше, авторка знається на живописі та загалом на образотворчому мистецтві, тому в розповідях багато уваги до музеїв, галерей та виставкових залів. По-друге, окрім цікавинок у самих містах, авторка описала визначні місця на їх околицях, де теж варто побувати. І, по-третє, в кінці кожного розділу, що відповідає певному місту, додано список книг, які варто прочитати, фільмів, які варто подивитися чи музики, яку варто послухати, щоб розширити кут бачення описаного.
Прочитайте цю книжку — і точно захочете побувати у кожному з цих міст! А тим, хто, як і я, вже в них побував, щиро рекомендую порівняти свої враження з враженнями авторки. Розбурхавши спогади, отримаєте гарну порцію позитивних емоцій, що так необхідні сьогодні кожному.
Галина Новосад
