В моєму телефонному довідникові він записаний як «Боря від Ростіка». Хто такий Ростік, я вже не пам’ятаю, хоч убий… Але Боря іноді дуже потрібен, бо раз на рік щось обов’язково виходить з ладу або підтікає. І тоді впевненим кроком приборкувача залізяк, дротів і кранів приходить Боря!
Йому очевидно близько 60-ти, він має вуса, а в зубах — сигарета без фільтра. Він — зі старих чернівецьких майстрів. Ремонтує абсолютно все! Правда, сам процес ремонту дуже довгий, болісний і не завжди якісний. Але працює душевно. Тим і спокушає.
Щоразу, як Боря отримує свій заробіток і йде геть, кажу собі: «Все, досить! Я дзвонив йому останній раз!» Але минає час, знову псується пральна машина, і я шукаю його номер у моєму телефонному записнику.
Де його офіс? Я не знаю. Як і те, чи є він у нього взагалі? Такі люди зазвичай поза офісами. Можливо, це якийсь підвал? Десь дорогою до залізничного вокзалу. Або металевий, поіржавілий гараж на глухій вулиці Лохвицькій… Проте все це не має жодного значення.
Одного разу Боря прийшов на мій виклик, відчутно шкутильгаючи на ліву ногу. Помітивши в моїх очах німе запитання, ховаючи ніяковість у вуса, він лише кивнув на ногу і мовив:
— Битва при Камасутрє!
І я зрозумів: Боря справді майстер на всі руки!
Володимир Килинич
