Культура

Міцний самогон і гендерне письменство

Повмирали ті вчителі вітчизняного красного письменства, які намагалися прищепити мені до вуха «Тронку» Олеся Гончара, а в кров улити «…не водицю» Михайла Стельмаха. Десь те поділося, мов не було. За що я й чхаю на радянську вкраїнську літературу.

Натомість удивляюся на понаписуване авторами сучукрліту. Найбільше вражаюся нині Мар’яною Савкою. Ні, не її творивами, а, власне, белетристично-поетичною авторкою.

Ні сісти, ні встати! Куди тим чолов’ягам братися до сьої шустрої галіціянтки. Ба навіть її землячка Маріанна Кіяновська тут – «далеко куцому до зайця». Не кажучи вже про трішечки зсохлу волинську киянку п. Забужко. Мовиться, зрештою, що з приходом в Україну Юлі з косою – хіба Жадан з Андруховичем отутечки чогось варті в чоловічо-творчій ось-бо свідомості.

Ет, ні…
Скажімо, мені до вподоби поезія тонкого Плужника й проза грубувато-естетичного Винниченка.

Нинішнім «українським» жіночкам, звісно, подавай на стіл солоденьке, а мене ж облагоджує міцненький український самогон! Найвищої проби.

Будьмо… І не забуваймо звідки наші ноги ростуть…

Ярослав Орос

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.