Сьогодні минає 10 років, як мій Тато, Садовий Михайло Васильович, покинув цей грішний світ. Не 10 днів, не місяців, а вже 10 років я не бачу зелених світлячків у його веселих очах, не чую рідного голосу, сміху і його тихих кроків. З роками забувся запах його тоненького, як шовк волосся. Воно пахло мені Татом і моїм дитинством.
«Робота міжнародного журналіста основана на розумінні менталітету та політичних відносинах іншої країни. Як мінімум, варто знати її специфіку, адже саме ця спеціалізація вимагає величезної практики та зв’язків. В цій сфері журналістики переважають фахові знання з міжнародних відносин. Існують різні підходи роботи міжнародника, але головним його завданням є пояснення аудиторії своєї держави та закордоном політичних рішень. Але це лише частина того, що повинен знати справжній міжнародний журналіст», – зазначає заступник головного редактора іномовлення та штатний кореспондент Укрінформ у Нью-Йорку Володимир Ільченко.
«П’юріті» (у перекладі «чистота» і одночасно власне ім’я однієї з головних героїнь) — це перший роман Джонатана Франзена, який я прочитав. Те, що автор один з найвідоміших сучасних американських письменників, який пише на серйозні теми, дійшов висновку з двох причини. Перша. Я про нього чув ще до прочитання цього роману, і в мене є ще одна його книга, яку я досі не читав. І друга причина, більш вагома, Франзена згадують у «Сімпсонах»…
Повмирали ті вчителі вітчизняного красного письменства, які намагалися прищепити мені до вуха «Тронку» Олеся Гончара, а в кров улити «…не водицю» Михайла Стельмаха. Десь те поділося, мов не було. За що я й чхаю на радянську вкраїнську літературу.
