Чи існує межа між реальним життям і літературою? І якщо так, то де саме вона проходить? Читаємо вигадані романістами історії з неймовірними на перший погляд сюжетами тільки для інтелектуальної та естетичної насолоди, шукаючи у них художню, а не документальну правду життя. Наприклад, роман чудового американського письменника Філіпа Рота, який недавно, на жаль, покинув цей світ.
Його роман «Людське тавро», в якому герой-афроамериканець з фактично білою шкірою (від Фолкнера я 
вже давно знаю, що таке можливо), піддавшись миттєвій спокусі під час запису до армії, вказує в анкеті, що він єврейського, а не афроамериканського походження.
Згодом фактично зрікається родини, приносить багато користі своєму університету, де викладає, робить блискучу академічну кар’єру, яку наприкінці життя руйнує звинувачення від студенток-афроамериканок у расизмі.
Тільки читач може оцінити весь трагізм і одночасно глибину іронії ситуації, знаючи, що в негативному ставленні до афроамериканців звинувачують фактично їх одноплемінника. Прожите фактично під прикриттям життя професора мстить йому через зречення власної ідентичності.
Голлівуд знайшов цю вигадану історію гідною екранізації у фільмі із зірковими Ентоні Гопкінсом та Ніколь Кідман.
Чернівці мають власну історію життя під прикриттям — чернівчанина Петера Деманта (Вернона Кресса). Тільки на відміну від Ротової – не вигадану. І як після такого відрізняти правду життя від вигадки?
Юрій Чорней
