Чи існує межа між реальним життям і літературою? І якщо так, то де саме вона проходить? Читаємо вигадані романістами історії з неймовірними на перший погляд сюжетами тільки для інтелектуальної та естетичної насолоди, шукаючи у них художню, а не документальну правду життя. Наприклад, роман чудового американського письменника Філіпа Рота, який недавно, на жаль, покинув цей світ.
Про «Північний потік-2»… Звичайно, після такої зради, як у випадку цього потоку, ніхто не віритиме у жодні, так звані, західні цінності, передусім у права людини. Платити Путіну мільярди, щоб він з тих прав людини мокрого місця не лишив? А потім кричати про права людини, передусім про долю Навального, хоча у Навального ще доля не найгірша, якщо порівнювати з тими, кого вбили во ім’я «торжества демократії».
Серед українських місць сили за гранітним каньйоном Яма у Богуславі закріпилася репутація, що він поглиблює інтуїцію і зміцнює серцево-судинну систему. Не знаю, як щодо інтуїції і серцево-судинної системи, але щодо активності жителів Богуслава можу сказати, що як на 16 тисяч населення в місті дуже багато автомобілів. В центрі неможливо припаркуватися. Рух, як у Києві.
Яка б, ви думали, найголовніша країна у світі? США? Не-а. А хто? Китай? Не вгадали! Найголовніша країна у світі — Україна. Це вона визначає геополітику, скидає уряди й ставить до влади потрібних людей. Не вірите? Подивіться російський телевізор. Послухайте пропагандистів Скабєєву і Кисельова.
Після богослужіння маю за правило дочекатись проповіді священника. Священники повчають людей, котрі набагато розумніші за священників. І це виглядає смішно. Мене це принаймні розважає. На жаль, мудрих мислителів на кшталт Андрея Шептицького, кардинала Йосипа Сліпого чи кардинала Любомира Гузара, нинішнього Глави греко-католицької церкви Святослава Шевчука чи мого духовного наставника отця Андрія Онуферко нині дуже мало. А серед православних священників, то й взагалі, либонь, кіт наплакав.
