Про шотландського букініста Шона Байзелла довідався з двох його річних щоденників книгаря, які вийшли окремими виданнями і одразу стали бестселерами. Припускаю, не стільки через неприкрашену оповідь про важке життя власників сучасних книгарень, як переважно через неповторний саркастичний стиль оповіді автора-мізантропа.
Натомість Дрю Прічард – британський антиквар з Вельсу – захопив циклом програм «Мисливці за мотлохом» виробництва Discovery Channel.
Харизматичний, комунікабельний і жорсткий бізнесмен Дрю – пряма протилежність Шону з його чорним гумором і їдкою іронією у стилі Ділана Морана – не стільки провів у світ прекрасних речей минулого, як змусив по-новому поглянути на якість будь-якого ремесла, акцентувати власні уподобання і переоцінити пріоритети.
Під кінець 2020 року успішний антиквар, як до того це двічі зробив букініст, порадував своїх шанувальників власною автобіографією. Зважаючи на тенденції вітчизняного книжкового ринку, які після одкровень Шона Байзелла виглядають ще більш примарними, не думаю, що українські читачі скоро отримають можливість прочитати біографію Дрю Прічарда у перекладі рідною мовою. Але незалежно від того, перекладуть книгу Дрю, чи ні, писатиме далі Шон про свою книгарню, чи зупиниться на досягнутій концентрації жовчі, обидва стали яскравими відкриттями останніх років.
Discavery того, що обидва виявилися моїми однолітками, тобто ми троє народилися в один рік, тільки посилила симпатію до цієї неординарної парочки. І хоча до чергового етапу життя ми троє підійшли з різними досягненнями, як у бізнесі, так і в творчості – на відміну від Шона і Дрю, я навіть книгу написав не про себе, а про іншу людину – відчуття радості за конкретних представників мого покоління від цього не стало меншим.
Врешті, навіть якщо зміст моєї книги не про мене, її форма, стиль розповіді, виклад матеріалу – мій буквальний автопортрет (окрема подяка невгамовній Віталії Козьменко за ініціативу і створення мого портрету, який я використав для цього колажу).
Юрій Чорней
