Вона справді є, житомирська прозова школа. Прозаїки, вроджені Житомирщиною, мають свій, окремішній магічний стиль, який чарує, дивує і спокушає. І двоє, що на вершині тієї школи – сам Вал. Шевчук та його послідовник Володимир Даниленко…
Неперебутність, незникомість класичної літератури, її коштовні блиск і мерехтіння, її багатство відтінків у тому, що вона зачіпає своїм крилом наше буденне життя, озивається несподіваними аналогіями, спогадами, подіями, людьми… В Україну повернулись хуртовини, що вже почали забуватися останніми роками. Неймовірне поєднання — віхола за вікном і утла книжечка в руках із пожовклими сторінками, до яких повертаюсь і перечитую всоте – серія «Романи й повісті» №2, 1982 р., видавництво «Дніпро», Ліна Костенко «Маруся Чурай»…
Про шотландського букініста Шона Байзелла довідався з двох його річних щоденників книгаря, які вийшли окремими виданнями і одразу стали бестселерами. Припускаю, не стільки через неприкрашену оповідь про важке життя власників сучасних книгарень, як переважно через неповторний саркастичний стиль оповіді автора-мізантропа.
Рік без Анатолія Мокренка… Побувавши на всіх материках, відвідавши на гастролях сотні країн, народний артист України та СРСР Анатолій Юрійович Мокренко до свого останнього дня залишався селянським сином. Вірним. Щирим. Земним. Оце сільське коріння зблизило й нас. Якось на початку 2000-х, подарувавши йому свою книжку повістей та оповідань про українське село, «Самар», отримав у відповідь таку емоційно-довірливу хвилю!
Дзвінок із окупованого росіянами Криму:
— Дайтє вади!
— Ви хто?
— Я переехавший из Пензи в Крим.
— Правильно буде вас назвати — русскій аккупант. Але менше з тим. І шо такоє..?
У «Волоцюгах Дгарми» Джека Керуака («Комубук») описується така собі буддистська притча. Один мудрий монах довго вчився медитувати на самоті і наблизився в цьому мистецтві чи аж не до самого Будди. А також вивчив напам’ять всі священні коани (тексти).
Коли писався «Вічник», я щодня піднімався в дубовий гай над мукачівським монастирем. Тому в книзі багато лісу. Коли писався «Криничар», щодня ходив берегами Латориці. Тому там багато енергетики від води. Коли писався «Горянин», я жив у горах. Тому там багато горового.
