Марек Краєвський — відомий польський письменник, автор низки популярних детективів. Його роман «Голова Мінотавра» від видавництва Урбіно в перекладі Божени Антоняк придбала цього року на аукціоні групи Враження. Чому польський письменник пише про міжвоєнний Львів? Річ у тому, що його зв’язок зі Львовом має родинне коріння. Дід Марека – Мирон Наконечний походив із польсько-української родини та працював до війни у Львові кельнером. Він одружився із полькою Анною Облонг. Від цього шлюбу у селі Острожець під Мостиськами народилася мати письменника.
У 1958 році родина виїхала до Вроцлава. А у 1966 році там народився сам Марек. У дитинстві він часто слухав розповіді матері та її брата про Львів, в яких ті наголошували на дружбі між львівськими поляками, 
українцями та євреями. Мабуть, ця, зароджена в дитинстві, ностальгія за втраченою бАтьківщиною і вилилася потім у його ретророманах.
Події в романі «Голова Мінотавра» відбуваються у період між 1937 і 1939 роком головно у двох містах – польському Львові і німецькому Бреслау (сьогоднішній Вроцлав). У новорічну ніч 1937-го у дешевій брацлавській нічліжці сталося вбивство. Жертва – молода дівчина, іноземка, серед її речей знаходять друкарську машинку з клавішами французького алфавіту. Та найголовніше, що у вбитої понівечене обличчя так, наче її кусав дикий звір. Вбивство нетипове і може саме через це його розслідування доручають колишньому поліціянту, а нині капітану Абверу Ебергарду Моку.
Невдовзі вдається вияснити, що вбивства з такими ознаками в недалекому минулому мали місце поблизу Львова у Дрогобичі та Мостиськах. Тож капітан Мок відправляється до Львова, щоб дізнатися більше про ці вбивства. І тут на авансцену виходить гроза львівського кримінального світу комісар поліції Едвард Попельський. Розслідування, яке провадить цей львівсько-брацлавський тандем і становить основу детективу.
Не розповідатиму, як все відбувалося. Але запевняю, ця детективна історія дуже складна і багатошарова. В процесі розслідування будуть відкриватися щораз нові і доволі загадкові обставини. Але щоб заохотити до читання, розповім трохи про головних фігурантів — Попельського і Мока.
Обом чоловікам трохи за п’ятдесят, вони мають за плечима немалий життєвий та професійний досвід, досить харизматичні, знають латину та античну літературу, люблять елегантний одяг, небайдужі до доброго алкоголю та гарних і не надто обтяжених моральними принципами дівчат. Та, на противагу до одруженого, але бездітного німця, Едвард Попельський має сімнадцятирічну доньку Риту, яку виховує без матері. І це є ключовим фактором, який неабияк впливає на життя комісара, а відтак і на перебіг розслідування. Бо улюблена донька ненависного всім львівським батярам Лисого (так називають Попельського позаочі за його голомозість), то досить вагомий важіль впливу на його залізну принциповість. Тим більше коли донька вважає батька тираном, якому близька тільки його поліційна служба. Ще Едвард Попельський веде досить нетиповий спосіб життя: дуже пізно лягає і прокидається лише за полудень.
Такий режим викликаний його дивною хворобою, яка загострюється від сонячного світла. Але ця хвороба дає можливість бачити певні видіння і це інколи грає на руку поліціянту. Як бачите, значно більше розповіла про Попельського. І це не дивно, адже в цій парі таки львів’янин веде першу скрипку.
Як видно з назви, сюжет роману базується на давньогрецькому міфі про Мінотавра, чудовиська з тілом людини і головою бика, яке щораз вимагає для себе нових і нових жертв – незайманих дівчат і хлопців. Чи стане Едвард Попельський тим Тесеєм, який знайде і подолає ненажерливе чудовисько — головна інтрига роману Марека Краєвського. Скажу лише, що фінал розповіді тримає читача в напрузі.
Мареку Краєвському вдалося у невибагливий детективний жанр інтегрувати багато соціально-психологічних моментів. До прикладу, в книжці доволі розгорнуто постає тема гомосексуалізму. Виявляється, чоловіків, які мали «грецькі вподобання», було не так вже й мало на теренах тодішньої Європи. І якщо у Польщі у ті часи це просто не надто схвалюється у порядному товаристві, то в Німеччині за це вже можна було опинитися у концтаборі.
Фішкою роману є те, що у ньому присутня математика. Вона є скрізь, від прорахунків логічних рядів у античній поезії, яку так полюбляє Едвард Попельський до професорських баталій завсідників ресторації «Шкоцька» і доведення ними теорем на скатертинах та серветках. Але найбільше мені припало до смаку як з математичною точністю автор відобразив топографію і атмосферу передвоєнного Львова. Склалося враження, що він все життя прожив у нашому місті і знає тут кожен закапелок, малюнок парадних дверей чи візерунок балюстради. Тут варто просто поаплодувати майстерності пана Краєвського. Хоч підозрюю, що без консультації відомих знавців старого Львова Юрія Винничука, Ілька Лемка та, світлої пам’яті, Петра Радковця тут не обійшлось.
Ретродетектив «Голова Мінотавра» – моє перше знайомство з творчістю Марека Краєвського, але, думаю, не останнє. Не дивлячись на те, що у процесі читання виникли певні сумніви та скептичні зауваження відносно деяких моментів сюжету, вже хочеться прочитати інші твори автора. І не тільки ті, в яких він так досконало описує Львів, але й ті, де є неповторний, давно облюбований мною, Вроцлав. Адже у це місто, як у наш Львів, неможливо не закохатися.
Галина Новосад
