У мене є своя чайна церемонія. Можливо, це старий «велосипед», давно заїжджений у культурах Сходу, а можливо, й унікальний винахід, але мені то байдуже. Бо, незалежно від пріоритету, маю собі високу насолоду переживати кухоль чаю як тривалу подію, гарну книжку, та що там – як усе довге людське життя.
Трошки уяви – і 7-10 хвилин чаювання складають зразкову модель біографії, де кожна хвилина розгортає перед тобою ціле десятиліття…
Ми сидимо, пильнуєм шашликів,
У шахи граєм і п’ємо нешвидко.
М. Рильський
Часом, коли мені вдається трохи порозумітися з Часом, я влаштовую собі цю церемонію. Власне, церемонії як такої й немає, а є кілька важливих обставин. Має бути добрий чай, добра вода в стані окропу, затишне місце за столом, на якому стоять, крім запареного чаю й кухля, ще різні спокуси.
Дуже важливим є отой договір із Часом (щоб не поспішати!) і температурний комфорт: жодних протягів, у кімнаті тепло й тихо; в спеку, якщо немає вітру, можна чаювати й надворі – тоді це взагалі ідеальні умови, бо якщо чай за 5 хвилин охолоне, то це ніби прожив на світі всього 50 років – теж непогано, але 90 краще.
Чай можна пити вдвох або й цілим гуртом, але це мають бути свої «наркомани», беззаперечні однодумці в усьому, що стосується чаю (та й не тільки). Бо коли ні, то чай чудесним чином перетворюється на водичку, а вся церемонія – на випадкові балачки.
Гарний дух від щойно запареного чаю – це вже унікальний подих щастя. Це як передчуття юної істоти, що ще й жити по-справжньому не починала, але в ній уже киплять надії, сподівання, цікавість, нетерплячка – як же хочеться жити! Не спіши жити, ще шкодуватимеш за юністю, кажуть старші. Куди там, що вони тямлять, ті старші!
Але Природа мудра, вона все розставляє правильно, а правильне життя йде не повільно й не швидко, а так, як треба. Так само холоне чай. Спершу він надто гарячий, і ти можеш обпекти губи, а то й язика, а буває що й піднебіння – ой, жаль, жаль, бо псується все подальше смакування. Не обпікайтесь! Хоча в гарячущому напої, як і в молодому житті, є неповторна хвиля остраху, екстриму, духу, смаку й радости; саме вони згадаються й манитимуть вас іншим разом до нового гарячого чаю. Шкода, що життя, на відміну від чаю, не можна повторити. Але зате як добре, що чай, на відміну від життя, можна буде повторити ще не раз!
Відсвяткувавши перші ковтки впокореного гарячого дива, я переходжу до наступної, серединної частини церемонії. Це тривалий період спокійного, розміреного свята. Ні надто швидко, ні надто повільно. Упіймати свій темп. Упіймати свій роздум чи, можливо, якусь мелодію. Не забувати про смак, бо, зрештою, це головне, заради чого п’єш чай. Як і живеш. Хоча в кого як. Багато людей смаку в житті майже не знають і, як я те бачу, переводять своє життя на азартні ігри (найми, кар’єра, гроші, влада, різноманітні неприродні втіхи тощо), так і не зазнавши натурального смаку того життя.
Так само, як у житті азарт, у чайному сеансі теж неодмінно виникають спокуси. Коли людина не відчуває безперервних, але повільних перемін температури й смаку напою, то буде шукати, чим би таку одноманітність присмачити. До її послуг готові витребеньки, заздалегідь розставлені на столі, – від скромного кубика рафінаду (вприкуску) до найвишуканіших кнедликів і найрізноманітніших домішок та ароматизаторів. Асортимент спокус воістину безмежний, тому без належної культури й дисципліни все чаювання швидко перетворюється на просте ковтання й запивання випадкової, а то й непотрібної їжі. Точно такі помилки характерні й для нашого способу життя. Свиняча нерозбірливість не скорочує життя, але робить його неестетичним і нецікавим. А чай, хоч як над ним ворожи, стає несмачним.
Тому розумний вибирає: або чистий прозорий чай, або якщо вже з домішками, то небагатьма і в міру. Англійський чай – це дуже смачно, але за умови, що ви маєте бездоганної кондиції чай 
і свіжий-свіжісінький повноцінний молокопродукт; майже завжди котрась із цих умов порушена, і тоді ви п’єте щось трохи схоже на англійський чай з вершками.
А я люблю заварити широколистий чай просто в кухлі. Якщо його розмішати один раз і більше не перебовтувати, то найгустіша екстракція збереться біля самого дна кухля, де вляглося розпарене листя. І тоді чим далі п’єш, тим міцнішим стає трунок.
Найдорожчі мені останні хвилини церемонії, останні повільні ковтки напою – вже негарячого, зате зовсім іншого смаку. Крізь прозору бурштинову глибінь дедалі ясніше видно листя чаю й денце кухля, а в самому напої дедалі менше аромату й дедалі більше витонченої гіркоти, яка, проте, теж дарує якусь своєрідну втіху. Я навчився вітати цю гіркоту, я без неї тепер собі й не уявляю останніх ковтків, заради неї уникаю будь-яких домішок, які могли б її знівечити.
Як добре, що кухоль чаю можна буде випити ще не раз…
Василь Триліс
