Вперше читаю Олену Пчілку. Дивно і неочікувано, але її «Викинуті українці», мабуть, завдали мені болю більше, аніж «Сад Гетсиманський» Івана Багряного. Чому? Бо Багряний описав те, що було колись, за Сталіна. У книзі «Викинуті українці», кожен рядок і кожнісіньке слово — є те, що я бачу своїми очима сьогодні.
Те, що описала Олена Пчілка, відбувалося понад сто років тому, але воно нікуди не поділося, воно розрослося, набрало більших, катастрофічніших масштабів. В цій книзі йдеться про ворога українців, якого на превеликий жаль, не бачить переважна більшість наших людей з багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин.
Цей ворог живе серед нас, і знає про нас все, навіть більше, аніж ми самі про себе знаємо, користується всіма благами нашої землі, дивиться нам у очі та щиро посміхається, 
погоджується з нами і начеб то підтримує, а насправді все робить утаємничено, маскуючись, підступно, по своєму, на користь тільки собі, завдаючи на перший погляд непомітної, а насправді — величезної шкоди Україні.
Цей ворог набагато розумніший, хитріший і підступніший, а тому і небезпечніший в рази ніж той, з ким у нас сьогодні йде війна. І зброя в нього не та, що у відкритих ворогів, колись із зіркою на кашкеті, а тепер — триколором на прапорах.
Отже, як на мене, цю книгу повинен прочитати кожен свідомий українець. Ця книга повинна бути не тільки в кожнісінькій бібліотеці по декілька екземплярів, а й поруч із «Кобзарем» та книгами про голодомор, у кожній хаті українця.
Мав намір написати великий відгук з цитатами із цієї книги, але потім від задуму відмовився, бо в мене так добре не вийде, як на те заслуговує ця книга. А щоб цитувати, то це така книжка, що цитувати треба її всю!
Наведу лише ось ці слова авторки.
«НІ, НЕ ДАЙ БОЖЕ, ЩОБ НАШ КРАЙ ОПИНИВСЯ В ПОВНІЙ ВЛАДІ СЬОГО ПЛЕМЕНІ, ОСОБЛИВО СТРАШНОГО ДЛЯ НАШИХ ПОКВОЛИХ ЛЮДЕЙ. ВОНО МОВ ШАШІЛЬ СТОЧИТЬ НАШУ КРАЇНУ, ЗАСМОКЧЕ НАШ ЛЮД».
Отже, благаю, знайдіть сю книжку і обов’язково прочитайте її. Тим більше, що її читання багато часу не відбере, бо вона, ця дорогоцінна річ, ну, майже кишенькового формату.
Володимир Білостецький
