На світлині угорі — Матвій Данилюк. Єдиний з крутянців, який вижив у бою під Крутами і дожив до Незалежності України. До кінця життя зберігав вірність українській ідеї. Помер в 1994-му у віці 102 років в невеликому селі Ватинці за 50 кілометрів від Луцька. На іншій світлині — його правнук, боєць спецроти «Світязь». Загинув у 2014-му в Іловайську.
Мораль історії в тому, що війна може закінчитись лише перемогою. Просто «пєрєстать стрєлять» і вернутися у свій колгосп мирно сапати бурячки не вийде. Якщо боротьба не досягла результату, то буде литися кров дітей, внуків або, як бачимо, навіть правнуків.
Війну сторічної давнини програли, звісно ж, не крутянці. Вони якраз зробили все, від них можливе. Національно-визвольні змагання програли тодішні «зеленські».
Сьогоднішні «винниченки» так само шукають мир в очах агресора і думають, що якщо його не провокувати, то, може, воно якось і минеться.
Злий закон історії в тому, що для них, може, й минеться. Бо сам Винниченко спетляв на еміграцію до Франції та доживав у комфорті на Лазурному узбережжі. А продовжувати та закінчувати війну знову доведеться молодшим братам нинішніх кіборгів та добровольців, коли «квнщики» після фіаско будуть «звалювати» на італійські курорти Форте-дей-Мармі.
Андрій Д’яченко
