Ще коли не було світу,
А була пітьма безмежна,
Існувало Вічне Око,
Що від часу незалежне.
І сльоза упала з Ока.
З неї Вирій утворився.
Впала друга – стало Світло,
Світ земний тоді з’явився.
А за третьою сльозою
Першобог родився Сокіл.
– Буде Род тобі імення, –
Так сказало Вічне Око.
Сокіл-Род ізніс потому
Два яйця, і під Прадубом
Народились із яєць тих
Білобог із Чорнобогом.
І сказав їм Сокіл слово:
– Ви володарі над світом,
Ви добро і зло водночас,
День і ніч, зима і літо.
Ті, що прийдуть вслід за вами,
І Боги, і смертні люди,
Вас не зможуть роз’єднати,
Зло й добро довіку будуть.
Час іде. Вже світ відтоді
Сім разів перемінився,
Та закон, що Сокіл вирік,
Ще ні раз не похитнувся.
(Михайло Карасьов. Часи Сварожі. К. 2008)
У середині липня тихо помер після тривалої хвороби Михайло Карасьов (1949-2024) – поет, прозаїк, критик, історик-краєзнавець. Ми коротко спілкувалися на фейсбуці 2021 року, обмінялися книжками.
Михайло Карасьов спробував запустити сторінку актуальної критики, і якийсь з моїх 
матеріялів там поставив. Але оскільки критика є привілеєм культурно сильних літератур, то задум Карасьова поволі затих. А шкода, бо чоловік він був талановитий і з добрим чуттям слова.
Те, що на його смерть не бачив жодної реакції в інтернеті, окрім повідомлення брата, Василя Трубая, яке скопіювала сторінка НСПУ, мене не здивувало. Живемо в ірреальних просторах безчасся, де людина – піщинка Космосу. Тим більше, що смертями нині нікого не здивуєш. І найжорстокіший ляпас смерті від людини, – повна байдужість до неї. Щоправда, маємо зворотню сторону, не реагуючи на смерть, не цінимо і життя.
Карасьов був розумним, україноцентричним критиком. У 2012-2013 роках видав дві книжки критичних, яких я, на жаль, не бачив, хоча з його критичними матеріялами знайомий. Як історик-краєзнавець, добре знав слов’янську мітологію й історію рідного краю, результатом чого було декілька книжок.
А ось ця казка для дорослих, “Часи Сварожі” (2008) про вічну боротьбу між добром і злом, лише увиразнює яскравий творчий потенціял письменника, якого український читач сливе не знав…
Євген Баран
