У своїй книжці “Особисті враження” (Personal Impressions) англійський філософ Ісая Берлін (нар. у Ризі 1909 р., емігрував з батьками з Рад. Росії 1920 р.) згадує такий епізод свого приїзду до СРСР на початку 1946 р.
У Чуковського я познайомився з Самуїлом Маршаком. … Були там того дня й інші гості, серед них письменник, чийого імені я не розчув. Я спитав його, які автори в Росії зараз особливо відомі й популярні. Він назвав кілька імен, серед них Льва Кассіля.
— Це автор «Швамбранії»? — запитав я [ідеться про автобіографічний роман Кассіля «Кондуїт і Швамбранія» – справді дуже популярний ще навіть у 1960-ті, класі в 4-му читав його і я – С.С.].
— Так.
— Але ж це слабкий роман, – сказав я, – я читав його кілька років тому, і він здався мені нудним і наївним, з доволі бідною фантазією. Невже він вам подобається?
— Так, — відповів мій співрозмовник, — книжка щира і непогано написана.
Проте я з ним не погодився.
За кілька годин почали прощатися. На той час стемніло, і я зізнався, що погано орієнтуюся на місцевості. Тоді той самий гість запропонував провести мене на залізничну станцію.
Прощаючись, я сказав:
— Ви були такі уважні до мене, а я навіть не знаю вашого імені…
— Лев Кассіль, – відповів він.
Я ладен був провалитися крізь землю від сорому.
— Чому ж ви не сказали мені? Що «Швамбранія»…
— Я поважаю вашу думку. Ви сказали те, що справді думаєте, а нам, письменникам, буває непросто дізнатися правду.
Я перепрошував, аж доки прибув мій поїзд. Ні до, ні після я більше не зустрічав літератора, який у такій ситуації повів би себе так гідно, не виявивши й тіні ображеної гордині чи марнославства».
Сергій Сингаївський
