Культура

Михайло Стрельбицький — Великий Юродивий Літератури

Снігами Коновалюка
Спішить його душа пречиста,
Душа Плугатаря й Артиста,
Душа вродлива і легка.
Спішить до нас. А ми – куди?
В які суєти і марноти?
В які позичені нецноти,
В чиї просмерджені сліди?

О Господи, не приведи:
Снігів снаги не причаститись,
Душі Артиста не відкритись –
Бодай колись,
Вряди-годи.

(Михайло Стрельбицький. Під небом Коновалюка. Поезії. Вінниця. 2000)

Я знайшов у себе дві книжки з трьох «Під небом Коновалюка» (2000; 2004; 2010). Остання, здається теж є, ще би знайти. Михайло Стрельбицький (1949-2018) — виїмкова постать в українській літературі останньої чверті ХХ-го-перших десятиліть ХХІ століття. Я про нього чув і читав, як критика. Хоча ще 1976-го він дебютував і як поет. Ми почали спілкуватися з кінця 90-х, з його ініціятиви, і десь до 2012 року активно товаришували.

28 лютого 2007 зустрілися у Вінниці в обласній бібліотеці, куди я був запрошений Віктором Мельником разом зі Степаном Процюком.

Трикнижжя «Під небом Коновалюка» — се спроба поета озвучити картини українського художника-пейзажиста і портретиста, учня Івана Їжакевича (1864-1962), Федора Коновалюка (1890-1984). Такої цілісної спроби співділогу поета і художника в українській поезії межі тисячоліть більше нема, якщо взагалі в історії української культури є.

Стрельбицький був химерним чоловіком, Великим Юродивим Літератури. Він знав про літературу усе, міг її досконало інтерпретувати, — ще 1976 захистив кандидатську дисертацію, — але кохався у поезії більше, ніж у світі людей.

Тому Його книжки віршів, здебільшого експериментальні. Формальний експеримент дуже часто виривався за рамці свідомого і усвідомленого. Він віршував російською, свідомо пародіюючи мову і вдаючись до сатири, сарказму і гротеску. Це була натура поетоцентрична аж до філологічної маніякальности, і в своїй основі — ідеальне людське втілення поетичного.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.