Першим, хто написав пісню на мої вірші, був заслужений артист України Микола Збарацький. Навіть не знаю, де він узяв ту мою першу збірочку з віршем про море. Але якось (працювала саме в районній газеті), вже покійний редактор Віктор Криворучко повідомив, що в Бобровицький технікум на зустріч зі студентами приїздить композитор з Чернігова, який написав популярну пісню «Я козачка твоя», і везе мені сюрприз…
— Піди, і сюрприз отримаєш, і матеріал зробиш. Тільки дивись там обережніше, бо він з вусами… Ще той козак! — жартував Віктор Євгенович.
Пішла. Зустрілися. Познайомилися.
Вуса й справді були у нього гарні… Але запам’ятала не тільки і не стільки їх, скільки, звісно ж, пісню, свою першу пісню, яку виконала тоді солістка обласного філармонійного центру Тетяна Олійник.
І це було прекрасно!
«А море, море, несло нам горе…» — були там такі римовані слова…
Ось і принесло…
Миколи Збарацького не стало. Ще зовсім нещодавно він збирався надіслати мені, але не знав як саме звуковий файл відправити електронною поштою…
Останні декілька років ми спілкувалися виключно у Фейсбукові. Він майже під кожною із моїх світлин залишав побажання і захопливі слова. Цей напрочуд талановитий козак з вусами був завжди щедрим на добре слово. Тепер писатиме свою музику у піднебессі… Вона звучатиме для нас в кожному танку хмаринок, у кожній мелодії дощу, торкатиметься людських душ сонячним зайчиком.
Пробачте світові, дорогий Композиторе, що часом був дуже несправедливим до Вас. І хай Вам там буде добре! Вічна Пам’ять!
Тетяна Череп-Пероганич
