Культура

Над ланами Сучукрліту…

Над ланами Сучукрліту зріє щось нетолерантне. Між умовностями мови гордо лине Полежака — він аналогів не має.

То впадаючи у суржик, то підносячись до матів, він читає, і дівчата мокнуть ясними очима! Він читає, наче мріє, він читає, наче марить, він читає, наче небо перетворює на дещо, він читає, наче землю з океану підіймає!

Верлібристи тихо стогнуть, стогнуть з заздрощів і сміху, і від сорому та сміху під столи вони сповзають. Журналісти теж сповзають! Увімкнувши диктофона, під столом беруть коротке інтерв’ю у верлібристів.

З-поза шафи визирає традиційник в вишиванці, бо боїться: Полежака матюкається, як демон! Він і пише, наче демон — грізний лисий демон бунту, що сміється і ридає. Над жлобами він сміється; за Вкраїною ридає!

Вже давно, чутливий демон, він утому чує в залі, біль у діафрагмах сміху, у долонь плесканні в’ялість. Та кричать! Та аплодують! Вже лунає з-за шинквасу звук такий, неначе в гальби наливають пінне зілля, і цицькаті молодиці вже чекають на ті гальби, щоб розносити по залах.

І борщем чомусь запахло. І цибулею! І салом!
Се нестримний Полежака вірш останній промовляє і кричить поет народний: «Хай несуть негайно пиво!»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.