… Як непросто – чесно й гордо
вийти в білий світ,
не зламавшись ні від горя,
ні від прикрих бід.
Повернись лицем до мене,
зоряний наш час.
Буде хтось нести знамено –
тільки хто ж із нас?
Хтось, любуючись, наліпить
многоликих Юд.
І вершитимуть каліки
неправий свій суд.
(Надія Степула. За північ у світі… Львів. 1995)
2013 року, на врученні премії ім. Володимира Свідзінського, Михайло Слабошпицький відзначив, що творчість Надії Степули належить до вершинних здобутків національної лірики. Але чомусь не виходили поетичні книжки Надії Степули у відомих книжкових поетичних серіях. Значить, не все мед, що ложкою…
Степула є талановитою поетесою, перекладачкою і есеїсткою. Просто у кожного з літераторів є свої синусоїдні повороти шляху. І в той момент, коли це стається, добре було би, аби поета зауважили, побачили, а ще краще, аби почули.
Бо інакше складається враження, що поети говорять у пустелі і пишуть для примар. А це не так. Навіть, коли ця ситуація подібна на правдиву:
Навіть, якщо у цьому
хиткому, як човен, світі,
залишиться тільки втома
і повні трагедій століття –
світ цей вартує бути.
Вічні зростатимуть трави.
Нові народяться Брути.
Нові постануть держави.
… Поет на узбіччі слави
солоні кусає губи:
Немає в нього держави.
Та вірить Поет – ще буде…
Євген Баран
