Отже, Трамп президент з 2025 року — це реальність. Після рішення Верховного суду Трамп більше не учасник заколоту по зриву інавгурації президента Байдена в січні 20-го року. Ввімкнено зелене світло. Він здатен перемогти Джозефа Байдена, якому серед демократів навіть не пробують знайти альтернативу.
Я не політик і не буду писати “будемо співпрацювати з тим, кого обере американський народ”. Трамп — це найгірше, що може статися в таборі демократичних країн, тим більше під час масштабного цивілізаційного конфлікту. За всією його імпульсивністю і непердбачуванністю чітко проглядає політик-ізоляціоніст, який фактично проти будь-яких міжнародних союзів, включно з НАТО і ЄС.
Політик правого консервативного антиліберального спектру. І не чекайте дива – саме таким він і залишиться після виборів, тому що згідно з Конституцією після перерви може претендувати на ще один термін, а для цього він має послідовно відзеркалювати настрої основної групи свого електорату. Саме їй притаманні всі названі риси: ізоляціонізм, націонал-егоїзм, антилібералізм.
Але, як Трамп, так і його виборці – страшенно рефлексивні. Якщо Росія буде й при Трампові тиражувати антиамериканську риторику, якщо в офіційних телестудіях Кремля будуть висловлювати територіальні претензії до США, як позиція виборців респів стосовно війни в Європі, так і позиція Трампа може радикально змінитися. Саме так сталося в грудні 1941 року, коли японські бомби полетіли на Гаваї, а Гітлер оголосив війну США.
Тобто питання щодо ставлення Трампа до України лежить в площині іншої проблематики: чи здатен зупинити Путін антидемократичну антиамериканську машину, яку разом з Пекіном розганяв 10 років поспіль? Якщо здатен, то Москва, Пекін і Вашингтон можуть змушувати нас до кроків, які можна зрівняти з ліквідацією української державності, як такої. Не тільки нас, а й весь європейський континент. За Україною на стіл цієї трійці може лягти і доля НАТО, і доля ЄС.
Значна частина європейських лідерів це уже усвідомлює. Завтра Емануель Макрон буде радитися зі керівниками парламентських фракцій щодо подальшого розширення допомоги Україні. Це точно не про застосування сухопутних сил Франції на землях України. Але про розширення інших способів допомоги, включно з наданням далекобійних ракет.
Фактично лише Емануель Макрон і Ріші Сунак із крупних важковаговиків на сьогодні налаштовані до безкомпромісної підтримки України. Саме серед ядерних важковиків. Бо ядерний статус (показує приклад Північної Кореї) у міжнародних справах важить значно більше, аніж рівень ВВП чи доходів населення конкретної країни. В 60-х роках саме Франція допомогла Ізраїлю набути власну ядерну зброю, якою вона стримує найбільш гарячі голови сусідів. Якби Емануель Макрон допоміг у цьому й Україні, то не треба нам було б ніяких його спецназівців в Житомирській чи Чернігівській областях.
Це не кінець історії. Це тільки її нова сторінка. І важливо, щоб ми в цій історії не втратили своє місце і здоровий глузд.
Віктор Лешик
