Як на мене, цього разу Україна на Євробаченні все зробила правильно — і пописалася дуже достойно. Десь так і має презентуватись на світових майданчиках країна, яка відбиває unprovoked genocidal war: не роздираючи на собі виразок на чужому весіллі, щоб не псувати гостям апетиту, – і водночас не забуваючи на повен голос нагадувати присутнім, за чий кошт вони тут бавляться, поки за кількасот км звідси ллється кров.
Глядацька підтримка й 3-тє місце зайвий раз потвердили, що стратегія правильна, браво дівчатам і всім причетним!
При цій оказії гріх було б не нагадати, що тільки після того, як українські співаки позбавились опіки “лучшіх московскіх продюсеров”, світ завважив, що ми дійсно “гарно співаємо” — що в нас гарні голоси, цікаві пісні, і взагалі цікава й сильна музична культура, раз ми щороку приїздимо на Євробачення з топовими номерами…
Поки нашим шоубізом рулили кіркорови, нічого цього не було видно (так само, як і на внутрішньому муз. ринку: хто переходив на московські рейки, одразу “ставав козльоночком”, різко втрачав індивідуальність і розчинявся в тамтешній соляній кислоті, як бідолашна Іра Білик).
Це ще один доказ, що 99 років тому Хвильовий мав абсолютну рацію, коли застерігав: “Від Москви, від її стилів українська культура повинна втікати якомога швидше”.
Просто-таки епіграф до історії нашого Євробачення.
І не тільки Євробачення.
Оксана Забужко
