— Алло, Василю Васильовичу, доброго дня! Сергій Сай-Боднар… — зателефонував я вчора куратору нашої другої групи факультету журналістики КДУ імені Т.Шевченка (1981-1986 років навчання).
— Так-так , Сергію, слухаю… — почув я рідний і бадьорий голос й одразу ж запитання: — Як там твоя Лариса?
Все зрозуміло, подумалось, професор демонструє свіжість пам’яті і логічного мислення. Адже з того часу, як нас зріднила студентська альма-матір, минає цьогоріч уже сорок літ. Поспілкувавшись довше, зрозумів: таки так, у нього феноменальна пам’ять на всіх і вся.
Наше подружжя він пам’ятає добре, бо зіграв у його започаткуванні не останню роль. «Ти не 
крути носом, а придивись ретельніше до цього селюка» — по-батьківськи зауважив якось куратор, коли помітив, що дівчина нехотя відповідає взаємністю хлопчині, котрий їй симпатизує. І його слово стало, як з’ясувалося пізніше, визначальним.
… Напередодні світлого ювілею ми з поважним професором згадали наші кращі роки в університеті Шевченка. Він розповів про цікаву тенденцію, що складається у його трудовій біографії — цикли викладання у різних вишах, за дивним збігом обставин, складаються рівними десятиліттями. Ось скоро, через два роки, «стукне» уже десять, як він співпрацює зі столичним університетом Бориса Грінченка.
«А взагалі у вересні цього року мій загальний трудовий стаж сягне 78 років. Інші, буває, стільки й не живуть!» — жартує Василь Васильович.
Оптимізм і постійна розумова праця (видає стільки науково-літературних досліджень, скільки не видає жоден інший науковець) — це ті два супутники, що не дають В.В.Яременку зістаритись і в його 90. А ще його всіляко підтримують три сини, семеро внуків, люба дружина і, звичайно ж, почуття гумору, що не покидало ніколи.
… Нехай Ваш трудовий стаж, Василю Васильовичу, і далі сягає непереможно рекордних значень, але при доброму здоров’ї, світлих думках та помислах!
Сергій Сай-Боднар,
на фото із студентського альбому: В.В.Яременко під час лекції
та в екскурсійних поїздках до Переяслава та Житомира
