Я читаю рядки його багатющої офіційної біографії, а мій погляд переноситься на книжкову полицю, де стоять його поетичні збірки, які він мені дарував. У мене виникає когнітивний дисонанс. Доля пожартувала з Василем Васканом. Людина чіпкого, допитливого і жвавого розуму – він завжди легко досягав стелі формальних посад. Це були блискучі кар’єри.
Та саме тому, його літературний талант сприймався, як щось похідне, як поетичне хобі. А це не так. Я перечитував його вірші. Там є глибина. Я її помічав, бо ніколи не сприймав його через партикулярну призму. Для мене, навпаки, усе, що відзначають офіційні джерела щодо його біографії, завжди було значимим, але не головним в глибокій суті його натури.
Згадуючи його, у мене перед очима завжди постає одна виразна картина. Сільська дорога, сонячний день, широчінь горизонту довкола, а біля стовпа стоїть серед дітлахів молодий вчитель і показує школярикам, як за тінню від стовпа визначити його висоту.
Коли Василь Васильович якось розповідав мені цей свій спогад про роботу в школі, я був приголомшений: переді мною розкривалася загадка цього чоловіка. Саме тоді я й визначив, знайшов слова, які довго шукав, щоб описати своє сприйняття його натури – «Сонячний Вчитель». Як справжній наставник Василь Васильович був охочим до життя! Але, він постійно вчився у світу і завжди ділився своїми знаннями. Це і школа, і державна служба, і робота, і взаємини з оточуючими – усе, що визначило його поетичний світ. А він був саме таким – поетичним. Вона – поезія – склала кореневу суть його натури.
Спочивай з миром.
Ми всі, хто тебе знав, – твої учні. І це твоє найкраще, найповніше продовження. Я знаю, що спекотного літнього дня дорогою до Котелевого у непевному мареві самотній подорожній може часом побачити зграйку дітлахів, які обступили молодого чоловіка, радше – хлопця. Там триває урок, з якого все почалося і ніколи вже не закінчиться…
Світ – множинний. І ми говорили про це з тобою. Я дякую долі, що серед безлічі версій, вона доправила мені ту, в якій була присутність Васкана!
Нехай оселить Господь його душу у місці вічного життя.
Валентин Ткач
